ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСТВА МІЖ ЛІДЕРАМИ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ ТА ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Анотація

У статті здійснено узагальнення та обґрунтування теоретичних засад розвитку партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління. Зазначено, що розвиток партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління є складним, динамічним процесом встановлення й удосконалення взаємодії між неформальними авторитетами громадянського суспільства та формальними інститутами державної влади з метою досягнення суспільно важливих цілей. Це партнерство передбачає узгодження інтересів, координацію зусиль, взаємний обмін знаннями, ресурсами та впливом, а також спільну участь у формуванні, реалізації, моніторингу та оцінюванні публічної політики. Зазначений аспект співпраці та комунікації органів публічного управління та громадянського суспільства мало вивчений. Розвиток партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління неможливий без цілеспрямованого формування сприятливого нормативно-правового середовища, яке забезпечує реальні умови для залучення цих неформальних лідерів до процесів прийняття рішень. Другим важливим аспектом розвитку партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління є формування довіри між сторонами, що виступає ключовою умовою для стійкої, ефективної та тривалої взаємодії. Третім важливим аспектом розвитку партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління є створення ефективних каналів комунікації, які забезпечують постійний, прозорий і взаємний обмін інформацією, ідеями, позиціями та баченням стратегічного розвитку. Розвиток партнерства має також і практичний вимір: лідери громадської думки можуть виконувати функції посередників між владою і громадськістю, сприяти поширенню інформації про реформи, виступати захисниками інтересів окремих груп, підвищувати довіру до органів влади у кризових ситуаціях, формувати підтримку суспільно важливих змін. З боку влади це вимагає готовності до делегування частини публічного впливу, сприйняття конструктивної критики, готовності до навчання й саморефлексії.