Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

ВПЛИВ ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЙ НА ТРАНСФОРМАЦІЮ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ

Леонід Березинський — 2025-07-14

У статті здійснено системний аналіз впливу інтернет-комунікацій на трансформацію політичної культури в системі публічного управління України. Зазначено, що в умовах глобальної діджиталізації інтернет-комунікації стають визначальним фактором трансформації політичної культури суспільства та системи публічного управління. Середовище Інтернет сприятливе для несанкціонованого доступу до персональної інформації, негативного впливу на інформаційну інфраструктуру публічної влади. Джерелами таких загроз можуть виступати терористичні групи, спеціальні служби іноземних держав, ворожих щодо України, хакери, екстремістські організації. Проведене дослідження демонструє фундаментальну трансформацію політичної культури в системі публічного управління України під впливом інтернет-комунікацій. Основним результатом є перехід від патерналістсько-підданської до громадянсько-активістської моделі політичної культури, що характеризується формуванням нових ціннісних орієнтацій та моделей політичної поведінки. Громадяни стають активними учасниками політичного процесу через цифрові інструменти, а держава трансформує механізми взаємодії з суспільством через електронне урядування.

Дослідження виявило амбівалентний характер впливу інтернет-комунікацій. Позитивні ефекти включають розширення політичної участі, підвищення прозорості влади та розвиток громадянського суспільства. Негативні наслідки проявляються в поляризації суспільства, поширенні дезінформації та поглибленні цифрової нерівності. Регіональний аналіз показав диспропорції між великими містами та периферією в адаптації до цифрових форм політичної взаємодії, що потребує цілеспрямованої державної політики.

Критичне значення має формування культури інформаційної безпеки в умовах гібридних загроз. Досвід України підтверджує необхідність розвитку медіаграмотності як складової політичної культури для протидії маніпулятивним впливам. Перспективи подальших досліджень включають вивчення впливу штучного інтелекту на політичну культуру, аналіз регіональних особливостей цифрової трансформації та розробку механізмів протидії негативним ефектам діджиталізації. Загалом, успішність трансформації залежить від здатності суспільства та держави адаптуватися до цифрових реалій, зберігаючи демократичні цінності.

ЦИФРОВА ІНКЛЮЗІЯ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ: ПОДОЛАННЯ ЦИФРОВОГО РОЗРИВУ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ

Зоряна Бурик — 2025-07-14

В умовах стрімкого розвитку цифровізації в публічному управлінні, цифрова інклюзія визначається як забезпечення рівного доступу всіх громадян до цифрових технологій, ресурсів, послуг і знань, незалежно від їхнього віку, місця проживання, економічного або соціального становища.

Значна частина населення, особливо соціально вразливі групи, стикається з обмеженнями у доступі до сучасних цифрових технологій або демонструє недостатній рівень цифрової грамотності. Проблема цифрового розриву продовжує залишатися вагомим викликом. Основною метою цифрової інклюзії в системі державного управління має бути гарантування рівного доступу до цифрових державних послуг та інформаційних ресурсів для кожного громадянина, що передбачає усунення бар’єрів, пов’язаних із цифровим розривом, а також створення умов для активної участі соціально вразливих груп у процесах цифрового врядування.

Досліджено сутність поняття «цифрова інклюзія» та охарактеризовано її ключові аспекти в контексті державного управління. З’ясовано природу та фактори виникнення цифрового розриву серед різних соціальних груп населення. Оцінено стан цифрової інклюзії в Україні, зокрема доступність цифрових державних послуг для вразливих верств населення та індекс цифрової грамотності населення. Визначено основні перешкоди на шляху цифрової інклюзії у сфері державного управління в Україні. Досліджено необхідність партнерства держави, бізнесу та громадянського суспільства у сфері цифровізації. Сформульовано практичні поради для державної політики, спрямовані на забезпечення цифрової інклюзії та скорочення цифрового розриву. Акцентовано увагу на ролі місцевого самоврядування у зменшенні цифрового розриву.

У висновках зазначено, що здолання цифрового розриву є надзвичайно важливим заходом для побудови сучасного інклюзивного суспільства, де кожен громадянин матиме рівні можливості для участі у громадському житті та доступу до державних послуг.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ЦИФРОВОГО РОЗВИТКУ: ЗМІСТОВНА ОЦІНКА ПРОЄКТУ СТРАТЕГІЇ ЕЛЕКТРОННИХ КОМУНІКАЦІЙ УКРАЇНИ ДО 2030 Р.

Юрій Бут — 2025-07-14

У статті здійснено системний аналіз змістової складової проєкту Стратегії розвитку сфери електронних комунікацій України до 2030 р. Дослідження проведене з позицій сучасного стратегічного планування в умовах прискореної цифрової трансформації, що є ключовим чинником розвитку держави та суспільства у XXI ст. Внутрішню логіку документа розглянуто в контексті взаємозв’язку між стратегічними цілями, підцілями та напрямами реалізації. Проаналізовано релевантність виявлених проблем та обґрунтованість запропонованих шляхів їх розв’язання, що є фундаментом для ефективної реалізації Стратегії.

Окрему увагу приділено відповідності стратегічного документа міжнародним підходам та найкращим практикам. Зокрема, проведено порівняльний аналіз із ключовими рамковими програмами, такими як EU Digital Decade (Європейська цифрова декада), що визначає амбітні цілі Європейського Союзу у сфері цифрового розвитку, а також OECD RBM Framework (Система управління, орієнтована на результати, ОЕСР), яка задає стандарти для ефективного публічного управління. Це дозволило визначити можливі сфери для посилення впливу Стратегії на соціальну інтеграцію та інституційну спроможність.

За результатами проведеного аналізу сформульовано конкретні рекомендації, спрямовані на вдосконалення індикативної системи Стратегії, що дозволить більш точно вимірювати прогрес та ефективність її реалізації. Запропоновано шляхи змістовної деталізації для кращого розуміння вихідних умов та обґрунтування пріоритетів. Ключовим аспектом рекомендацій є необхідність інтеграції соціального виміру у цифрову політику, що передбачає врахування потреб усіх верств населення, забезпечення інклюзивності та подолання цифрового розриву.

Стаття підготовлена в межах дослідження механізмів цифрових трансформацій у сфері публічного управління в Україні, що обумовлює її практичну цінність та внесок у розробку ефективної державної політики.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ГУМАНІТАРНОЇ СФЕРИ В ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Анатолій Васюк — 2025-07-14

У статті розглядаються питання розвитку гуманітарної сфери суспільства і складові ядра її елементів, таких як наука, освіта, культура та ін. в умовах громадянського суспільства, що формується. Визначені підходи до формування стратегічної мети і завдань гуманітарної сфери держави, напрями впливу соціально-економічної ситуації, що змінюється, на розвиток уявлень про неї і її практики. Розглянут взаємозалежність гуманітарної сфери держави і соціально-культурних процесів, в якій вона виступає сферою громадського відтворення, перетворюючою силою, сферою формування «людського капіталу». Вказані тенденції, якими визначаються перспективи розвитку цієї сфери в нових умовах, в яких вона визначається як гарант соціальної згуртованості, дієвий чинник національного єднання і соціального партнерства, чинник відродження духовності і етнічної самосвідомості з одночасним усвідомленням світової ідентичності і високих цивільних якостей підростаючого покоління, що є найважливішою умовою позитивного руху вперед громадського процесу, нескороминущою цінністю будь-якого суспільства і цивілізації.

Визначено, що гуманітарна сфера суспільства, будучи стратегічним ресурсом забезпечення національних інтересів країни, створює і нарощує її духовний, інтелектуальний і економічний потенціал, в цілому виступає як культурний фундамент суспільства, як своєрідний генетичний механізм трансляції накопиченого соціального досвіду, завдяки якому стає можливою повномасштабна реалізація сутнісних сил людини, спочатку закладених в нею самою природою.

Зміна цільової компоненти гуманітарної сфери суспільства веде до утворення цілісності нового типу, орієнтованої на засвоєння сучасних досягнень науки і техніки. Стратегічна мета такої цілісності – підготовка і забезпечення функціонування освіченої і усебічно розвиненої інтелігентної людини, що уміє удосконалювати себе, «будувати» гармонійні стосунки з іншими людьми, природою, світом.

АНТИКОРУПЦІЙНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Сергій Ващенко — 2025-07-14

У статті досліджено особливості реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії корупції в Україні в контексті євроінтеграційних процесів. В умовах сучасних викликів особливої актуальності набуває питання ефективності антикорупційної політики, її адаптації до нових реалій та відповідності міжнародним стандартам. Антикорупційна політика розглядається як складова системи державного управління, спрямована на створення дієвих механізмів запобігання, виявлення та подолання корупційних проявів. Проаналізовано ключові елементи цієї політики та діяльність відповідних державних інституцій.

Зазначено, що повномасштабна війна суттєво трансформувала антикорупційне середовище, поставивши перед державою нові виклики. Обґрунтовано необхідність реформування антикорупційної політики шляхом посилення інституційної спроможності, впровадження цифрових інструментів, забезпечення незалежності судової влади та розвитку громадського контролю. Охарактеризовано сучасний стан запобігання корупції в Україні, виявлено як досягнення, так і типові проблеми у цій сфері.

Позитивно оцінено ухвалення нової Антикорупційної стратегії та зростання інституційної спроможності антикорупційного судочинства. Водночас встановлено, що на формування системи запобігання корупції продовжують впливати неформальні політичні практики, зокрема: блокування прийняття ключових антикорупційних законів, спроби обмежити повноваження антикорупційних органів, а також обмеження доступу до відкритих реєстрів і даних, необхідних для ефективного громадського контролю.

Початок повномасштабного вторгнення росії спричинив не лише серйозні фінансові труднощі, а й зростання рівня корупції, що зумовило активізацію зусиль держави у сфері протидії. Розглянуто діяльність державних органів, відповідальних за регулювання антикорупційної політики, а також зміни у нормативно-правовій базі в умовах воєнного стану. На основі аналізу законодавства та програмних документів спростовано стереотип про тотальну корупцію в Україні та доведено, що, попри війну, держава активно інтегрується у глобальні антикорупційні процеси.

ВАЖЕЛІ ВПЛИВУ ТА ЗАОХОЧЕННЯ ЩОДО ЗБІЛЬШЕННЯ ІНВЕСТУВАННЯ В БУДІВЕЛЬНУ СФЕРУ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Зоряна Гбур — 2025-07-14

У статті обгрунтовано теоретичні засади і практичні підходи до формування ефективних важелів впливу та стимулювання інвестиційної активності у будівельній сфері України в повоєнний період. Встановлено загальну тенденцію зростання капітальних інвестицій у будівництво в Україні. З’ясовано, що регіональна диференціація інвестиційної активності значною мірою обумовлена безпековими умовами, рівнем урбанізації, масштабами руйнувань та міграційними процесами. Наголошено на суттєвому зростанні обсягів капітальних інвестицій у західних областях України, зокрема у Львівській, Закарпатській, Волинській, Івано-Франківській та Чернівецькій, що корелює з притоком внутрішньо переміщених осіб та розвитком гуманітарної інфраструктури. Констатовано зменшення капіталовкладень у традиційно активних регіонах, таких як м. Київ, Харківська та Дніпропетровська області, що пов’язано з воєнними ризиками, руйнуванням інфраструктури та відтоком людського капіталу. Визначено, що в окремих центрально-західних областях (Чернівецька, Рівненська, Хмельницька) простежується тенденція до стабілізації інвестиційного клімату. З’ясовано потребу в розробленні спеціальних компенсаційних механізмів для стимулювання інвестицій у постраждалих регіонах. Наголошено на необхідності інтеграції інструментів державно-приватного партнерства задля забезпечення стійкого інвестиційного зростання у будівельній галузі. Підкреслено значущість регіональної політики у формуванні сприятливого інвестиційного середовища в умовах повоєнної економічної трансформації. Визначено стратегічну важливість розвитку будівельної галузі як мультиплікатора для запуску суміжних секторів економіки та забезпечення соціальної стабільності.

ПІДГОТОВКА УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ ЧЕРЕЗ ПРАКТИКИ: СИНЕРГІЯ ОСВІТИ, ГРОМАДИ І ДЕРЖАВИ В КРИЗОВИХ УМОВАХ

Валентина Губенко — 2025-07-14

Стаття присвячена комплексному аналізу практичної підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності D4 «Публічне управління та адміністрування» в контексті нових суспільно-політичних реалій України, зумовлених процесами децентралізації, триваючою воєнною агресією та потребою у якісно новому рівні підготовки публічних управлінців. Автори акцентують на тому, що в умовах багатовимірної турбулентності практична складова освітнього процесу виходить на перший план, стаючи не лише інструментом набуття фахових компетентностей, а й засобом виховання управлінської відповідальності, стресостійкості, гнучкості мислення, стратегічного бачення та навичок антикризового менеджменту.

У статті детально охарактеризовано основні типи практик – ознайомчу, навчальну та виробничу, – визначено їхню мету, завдання, очікувані результати та специфіку проведення у різних організаційно-територіальних умовах. Зазначається, що реалізація практик на базі органів місцевого самоврядування, структур виконавчої влади, громадських інституцій та соціальних ініціатив забезпечує широке охоплення управлінських функцій та моделей прийняття рішень. Всеукраїнська географія практик – від прикордонних територіальних громад до великих міських центрів – створює можливість зіставлення та осмислення різних управлінських практик, формує системне бачення реформи публічного управління «знизу».

Розглянуто сучасні нормативно-правові, методичні та організаційні підходи до організації практичної підготовки, зокрема, роль та рекомендації Міністерства освіти і науки України щодо впровадження наскрізного практико-орієнтованого компоненту в освітній процес. Автори акцентують на синергії трьох основних стейкхолдерів – освітніх інституцій, територіальних громад та держави, – як ключової умови якісної підготовки управлінських кадрів нової генерації. Важливе місце відведено аналізу ефективності залучення студентів до реалізації реальних локальних проєктів, участі в командній роботі, аналізу управлінських ситуацій та прийняття практичних рішень у взаємодії з представниками місцевої влади.

Особливу увагу приділено трансформаційному потенціалу практики як чиннику особистісного та професійного самовизначення здобувачів освіти. У статті наголошується, що практика виступає не лише механізмом апробації знань, а й простором формування майбутніх лідерів – не як бюрократичних адміністраторів, а як активних агентів змін, які здатні впроваджувати інновації, генерувати управлінські рішення на основі реальних потреб громади, брати на себе відповідальність за розвиток суспільства.

У фінальній частині статті сформульовано висновки щодо необхідності запровадження системного підходу до практичної підготовки: розробки єдиних галузевих стандартів практик, створення механізмів оцінювання їх ефективності, формування сталої системи зворотного зв’язку між усіма учасниками процесу. Запропоновано конкретні шляхи посилення інтеграції освітнього та практичного вимірів публічного управління, що має стратегічне значення для відновлення, модернізації та європейської інтеграції України у післявоєнний період.

МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Вікторія Гура — 2025-07-14

У статті здійснено комплексне дослідження теоретичних основ, методологічних підходів та прикладних механізмів формування кадрового потенціалу для реалізації інноваційної політики у сфері соціального підприємництва в умовах трансформаційної кризи, спричиненої війною, демографічним старінням та порушенням структури національного ринку праці. З урахуванням міждисциплінарного підходу проаналізовано роль соціального підприємництва як системоутворювального чинника соціальної згуртованості, а кадровий потенціал розглянуто як ключовий ресурс для впровадження інноваційних, етично обґрунтованих та соціально значущих рішень на локальному та національному рівнях. У дослідженні обґрунтовано необхідність переосмислення традиційної кадрової політики у контексті людиноцентричних підходів, зокрема через застосування методології Human-Centered Design (HCD), що дозволяє формувати такі ключові компетентності як емпатія, креативність, критичне мислення та здатність до співпраці. Висвітлено негативний вплив воєнного стану, міграційних процесів, депопуляції, психологічної травматизації та цифрової нерівності на кадрову спроможність соціального підприємництва. Окрему увагу приділено регіональній нерівності в доступі до якісної підготовки кадрів та гендерним викликам, зокрема зростанню навантаження на жінок як основних агентів змін у соціальній сфері. У структурі статті представлено аналітичну таблицю, що узагальнює системні наслідки сучасних викликів для кадрової політики, а також запропоновано набір ефективних інституційних, освітніх та управлінських механізмів, які можуть бути інтегровані у державну політику та стратегії розвитку соціального підприємництва. Акцент зроблено на необхідності децентралізованих, адаптивних та інклюзивних моделей розвитку людського капіталу, що передбачають поєднання формальної та неформальної освіти, цифровізації процесів навчання, стратегічного партнерства між державними, освітніми та громадськими структурами.

СТІЙКІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ У ПОДОЛАННІ ВРАЗЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Дмитро Карамишев — 2025-07-14

У статті проаналізована стійкість як визначальна характеристика кризового управління у подоланні вразливостей соціально-економічних систем. На даний час актуалізується комплексна проблема формування інтегрованої системи кризового управління та стійкості у подоланні вразливостей соціально-економічних систем за трансформаційних умов та гібридних загроз. Досліджуються різні аспекти стійкіості соціально-економічних систем, як категорії інтегрованого кризового управління і комплексної безпеки що полягає у формуванні спроможності системи, установ, інфраструктури та громад передбачати та реагувати на ризики, надзвичайні події, обмежувати та справлятися з їхніми наслідками, відновлюватися, адаптуватися, реорганізовуватися, вчитися на набутому досвіді, враховувати перебіг змін. Узагальнені підходи до визначення категорії стійкість стосовно моделювання соціально-економічних систем незалежно від рівня реалізації функцій. Визначено, що забезпечення стійкості соціально-економічної системи залежить від здатності передбачати процеси у зовнішньому середовищі, зважаючи, що ефективність її діяльності відображається саме у взаємодії із суб’єктами зовнішнього середовища системи, по-друге, у формуванні відповідних механізмів з її управління з боку суб’єктів, що визначають цілі її функціонування та розвитку. Запропоновано авторське бачення щодо оцінювання рівня стійкості соціально-економічної системи. Обґрунтовано, що для реалізації концепції інтегрованої системи кризового управління, потрібно визначити не лише критично необхідні адміністративні, технологічні процеси, які потрібно забезпечувати за будь-яких умов функціонування соціально-економічної системи задля забезпечення стійкості організації, а й винаходити та запроваджувати інноваційні підходи, спрямовані на активне формування такої екосистеми, такого середовища, яке будуватиметься на основі конструювання нових принципів, технологій та рішень стосовно комплексної безпеки, що сприятиме формуванню принципово нових моделей суспільних відносин за трансформаційних умов і гібридних загроз.

ОЦІНКА НАСЛІДКІВ ПОПУЛІСТСЬКИХ ЗАХОДІВ ДЛЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Олександр Коваленко — 2025-07-14

Популізм є одним із ключових феноменів сучасної політики, який значною мірою впливає на соціально-економічний розвиток країн. Від Аргентини до Угорщини, популістські лідери та їхні програми набувають популярності, пропонуючи рішення складних соціальних і економічних проблем за рахунок швидких і часто непродуманих заходів. Ця стаття має на меті дослідити, як популістські політики впливають на економіку, соціальні інститути та які довгострокові наслідки вони можуть спричиняти для суспільства.

У статті проведено аналіз впливу популістських заходів на соціально-економічний розвиток країни. Систематизовано теоретичні підходи до визначення сутності популізму та його ключових характеристик. На основі аналізу сучасних досліджень та емпіричних даних виявлено основні канали впливу популістської політики на економічне зростання, фіскальну стабільність, інвестиційний клімат та соціальну згуртованість.

Досліджено, що популістські уряди, як правило, вдаються до короткострокових заходів, спрямованих на завоювання популярності серед населення, таких як незбалансоване підвищення соціальних виплат, встановлення адміністративного контролю над цінами та протекціоністські торговельні політики. Аргументовано, що в довгостроковій перспективі такі дії призводять до макроекономічної дестабілізації, зниження темпів економічного зростання, погіршення інституційного середовища та зростання державного боргу.

Особливу увагу приділено соціальним наслідкам популізму, зокрема посиленню суспільної поляризації, ерозії довіри до державних інститутів та створенню наративу «ми проти них», що підриває соціальну єдність. Наведено приклади з міжнародної практики та проведено паралелі з українськими реаліями, аналізуючи потенційні ризики популістських ініціатив для стійкого розвитку України.

Зазначено, що популістські заходи, попри свою потенційну короткострокову електоральну привабливість, у довгостроковій перспективі мають системні негативні наслідки для соціально-економічного розвитку країни. Економічний популізм через механізми незбалансованої фіскальної експансії та інституційного волюнтаризму призводить до макроекономічної дестабілізації, зниження інвестиційної привабливості, ерозії інституційного середовища та, як підсумок, до стагнації або падіння економіки. Соціальні наслідки проявляються у посиленні суспільної поляризації, падінні довіри до демократичних інститутів та блокуванні необхідних структурних реформ.

ПІДГОТОВКА КАДРОВОГО РЕСУРСУ МЕНЕДЖЕРІВ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Марія Мандрик-Мельничук — 2025-07-14

У статті здійснено системний аналіз підготовки кадрового ресурсу менеджерів для управління системою охорони здоров’я та звернуто увагу на те, що галузь охорони здоров’я в Україні належить до однієї з найпріоритетніших, особливо в умовах збройного конфлікту та проблем і наслідків, якими він супроводжується. Індикатори рівня розвитку медицини в загальному розумінні і галузі охорони здоров’я, зокрема, належать до низки пріоритетних показників сталого розвитку країни. У контексті нинішньої економічної, соціальної та політичної ситуації, враховуючи усі наслідки та виклики повномасштабного вторгнення росії на територію України, галузь охорони здоров’я належить до тих, які потребують першочергового забезпечення, вчасного реагування на зміну ситуації у регіонах, де відбуваються бойові дії, де серйозно постраждала медична інфраструктура (лікарні, шпиталі, амбулаторії, пологові будинки), підтримку регіонів, які стали тимчасовим прихистком для мільйонів внутрішньо переміщених осіб, обставини, які ускладнюють продовження розпочатої реформи. Йдеться не лише про обмежені ресурси, але і постійний моніторинг потреб, спеціальні навички і уміння, якими має володіти сучасний управлінець медичної галузі, ті, хто має дотик до гуманітарної допомоги, співпраці з партнерами, міжнародними донорами, щоб правильно розподіляти ресурси, враховуючи потреби постраждалих від війни, осіб, які повертаються з-за кордону до рідних домівок і намагаються реінтегруватися у свої громади або ж в інші саме на території України. Йдеться про ефективний сучасний менеджмент та зміну управлінської парадигми, формування кадрового резерву галузі, розробку і впровадження програм підготовки та перепідготовки, підвищення кваліфікації, стажувань відповідно до потреб часу. Для цього потрібен концептуальний підхід до кадрової політики в галузі охорони здоров’я. Одним із важливих шляхів її удосконалення є впровадження інноваційних підходів та формування інформаційної системи, вироблення чітких механізмів збору, накопичення, зберігання, використання інформації з дотриманням норм чинного законодавства, яке стосується захисту особистих даних.

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ РИЗИК-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ТРАНСПОРТНО-ЛОГІСТИЧНОЮ СФЕРОЮ УКРАЇНИ

Руслан Молибога — 2025-07-14

У статті проаналізовані сутність та особливості застосування ризик-орієнтованого підходу в стратегічному управлінні транспортно-логістичною сферою України. Зазначено, що ризик-орієнтований підхід у стратегічному управлінні транспортно-логістичною сферою України становить сукупність принципів, інструментів і практик, спрямованих на виявлення, оцінку, пріоритeзацію, мінімізацію та контроль потенційних загроз, які можуть впливати на функціонування логістичної системи на державному, регіональному або галузевому рівні. Проаналізоване ризик-орієнтоване управління у сфері стратегічного планування транспортом та логістиком у світовій практиці. У країнах Європейського Союзу, США, Ізраїлі, Японії широко застосовуються сучасні інструменти і підходи, спрямовані на системне і проактивне управління ризиками. Серед них ключовими є моделі кількісної та якісної оцінки ризиків, методи stress-testing логістичних ланцюгів постачання, аналіз сценаріїв (scenario-based planning), розробка адаптивних стратегій реагування та формування систем раннього попередження про загрози.

Виокремлені шляхи удосконалення ризик-орієнтованого підходу в стратегічному управлінні транспортно-логістичною сферою України, зокрема: інституціоналізація ризик-менеджменту в державній політиці; створення єдиного центру аналізу та управління ризиками; впровадження цифрових технологій управління ризиками; розвиток кадрового потенціалу у сфері транспортної безпеки; інтеграція приватного сектору в систему ризик-менеджменту; формування стратегії логістичної стійкості; створення системи безперервного моніторингу ризиків; стимулювання інновацій у сфері безпеки логістики; інституціоналізація зворотного зв’язку та регулярної оцінки ефективності.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЦИФРОВИХ ВИКЛИКІВ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Оксана Пархоменко-Куцевіл — 2025-07-23

У статті систематизовані сучасні виклики національній безпеці України в умовах цифрової трансформації, зокрема: кіберзагрози з боку держав-агресорів; інформаційно-психологічні операції; недостатня кібербезпека критичної інфраструктури; загроза цифровій суверенності; недостатня правова та інституційна база; низька цифрова грамотність і культура безпеки; виклики до національної ідентичності; проблеми цифрової нерівності та маргіналізації; корупційні ризики у сфері цифрових трансформацій; критична залежність від іноземних технологій; цифрові виклики для оборони та безпеки; недосконалість механізмів міжнародної цифрової взаємодії; проблема кадрового голоду в сфері кіберзахисту.

Обґрунтована розробка та реалізація цілісної цифрової стратегії, яка має стати системоутворюючим інструментом державної політики у сфері національної безпеки. Така стратегія повинна не лише окреслювати загальні напрями цифрової трансформації країни, а й глибоко інтегруватися в усі критичні сфери державного функціонування – безпеку, економіку, освіту, охорону здоров’я, оборону та зовнішню політику. У цьому контексті цифрова стратегія має розглядатися не як окремий документ або набір технологічних ініціатив, а як інтегрована рамка державного управління, що об’єднує інституційну, правову, технологічну, кадрову та міжнародну компоненти. Зазначено, що важливим аспектом сучасного державного управління в умовах цифрових трансформацій є розвиток цифрової дипломатії як інструменту зовнішньополітичної діяльності, що дозволяє Україні зміцнювати свої позиції на міжнародній арені, вибудовувати системну взаємодію з європейськими та трансатлантичними партнерами, а також формувати спільні підходи до врегулювання поведінки в кіберпросторі. Важливо, щоб держава не лише захищала від цифрових атак, а й формувала спроможне, гнучке та інноваційне цифрове середовище, яке слугуватиме платформою для довгострокового розвитку. Стратегічне управління в умовах цифрових викликів має стати двигуном модернізації всієї системи публічного управління, забезпечуючи її адаптивність до нових технологічних, геополітичних і суспільних реалій.

РОСІЙСЬКІ ДЕЗІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ В ПОЛЬЩІ ЯК ЗАГРОЗА ІНФОРМАЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

Василь Пасічник — 2025-07-14

У статті досліджуються російські дезінформаційні стратегії, що реалізуються в інформаційному просторі Польщі, та їхній вплив на національну безпеку України. В умовах триваючої гібридної агресії російська федерація здійснює цілеспрямований вплив на зовнішньополітичне позиціонування України шляхом послаблення її партнерських відносин із ключовими союзниками. Польща, як один із головних стратегічних партнерів України, є пріоритетним об’єктом російських інформаційно-психологічних операцій. За допомогою контент-аналізу проросійських публікацій, що опубліковані у проросійських або російських медіа, автори ідентифікують низку ключових деструктивних наративів, які спрямовані на дестабілізацію українсько-польських відносин. Серед них – експлуатація історичних травм, дискредитація української політики, поширення меседжів про «невдячність» українців, економічну загрозу з боку України та твердження про територіальні амбіції Польщі. Обґрунтовано, що ці інформаційні впливи підривають довіру до України, формують ворожий образ української держави в очах польського суспільства та можуть мати негативні геополітичні наслідки для Центрально-Східної Європи. У статті запропоновано комплексну систему заходів протидії – від стратегічного планування до формування контрнаративів і розвитку транскордонної медіаграмотності. Результати дослідження мають практичну значущість для державних органів, аналітичних центрів, дипломатичних служб та громадських ініціатив, орієнтованих на захист інформаційної безпеки України в міжнародному вимірі.

ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА У ДОБУ ЦИФРОВИХ КОМУНІКАЦІЙ

Василь Пасічник — 2025-07-14

У статті розглядається значення інформаційної політики в рамках сучасних держав, зокрема в епоху, коли цифрові комунікації стали центральним інструментом управління. Оскільки такі технології, як штучний інтелект, великі дані та віртуальна реальність продовжують розвиватися, цифрові комунікації відіграють все більш важливу роль у зміні соціальної динаміки та відносин між державою та її громадянами. Цифровізація, особливо у сфері державного управління, набула значного значення з огляду на швидкі глобальні зміни в технологічному ландшафті. Країни в усьому світі докладають узгоджених зусиль, щоб оптимізувати свої адміністративні функції, покращити якість і швидкість послуг, а також забезпечити як прозорість, так і доступність через цифрові платформи.

Тема цифровізації в управлінні є особливо актуальною на тлі масштабних технологічних змін, які змінюють суспільство. Сьогодні існує нагальна потреба урядів адаптуватися до цих трансформацій, щоб відповідати зростаючим очікуванням щодо ефективності, оперативності та підзвітності. Різні країни використовують цифрові технології для реформування своїх систем державного управління. Зокрема, у статті аналізуються підходи Данії, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів, Фінляндії та України, підкреслюючи як успіхи, так і проблеми, з якими ці країни зіткнулися у впровадженні цифрових систем у своїх державних секторах.

Окрім оцінки технічних аспектів цифрової трансформації, важливим є рівень довіри населення до нових технологій та державних послуг. У статті детально розглядається, як громадяни сприймають ці інновації та як їхня довіра або її відсутність може суттєво вплинути на успіх ініціатив цифровізації. Взаємозв’язок між технологічною інфраструктурою держави та довірою до неї з боку суспільства є ключовим фактором у визначенні ефективності цифрового управління. Це дослідження підкреслює важливість не лише зосередження уваги на технологічних досягненнях, а й звернення до соціальних і політичних факторів, які формують сприйняття цифрових інструментів громадськістю.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЦИФРОВІЗАЦІЇ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Андрій Стельмах — 2025-07-14

У статті проаналізовані основні аспекти цифровізації національної безпеки за кордоном. Аналіз закордонного досвіду, зокрема таких країн, як США, Велика Британія, Ізраїль, Канада, Австралія, країни ЄС та Балтії, показує, що основою ефективної цифрової безпеки є стратегічна координація між державним та приватним секторами, розвиток технологічної інфраструктури, нормативна адаптивність та підвищення цифрової грамотності всіх учасників безпекового середовища.

Запропоновані основні аспекти запровадження світового досвіду щодо цифровізації національної безпеки в Україні. Зазначено, що імплементація закордонного досвіду має спиратися на кілька ключових напрямів: по-перше, розробка Національної стратегії цифрової безпеки з урахуванням ризиків кібервійни, гібридних загроз та інформаційних атак; по-друге, масштабна цифровізація сектору безпеки та оборони, включаючи побудову центрів кібероперацій, розгортання хмарних рішень на захищених серверах, використання автоматизованих систем моніторингу; по-третє, створення кіберрезерву – мережі цивільних фахівців, здатних долучатися до протидії атакам; по-четверте, інтеграція українських структур у міжнародні платформи співпраці в галузі кібербезпеки (ENISA, CISA, NCSC тощо); по-п’яте, розвиток освіти та цифрової грамотності, у тому числі для службовців сектору безпеки, з акцентом на практичні навички та адаптивні цифрові компетенції; по-шосте, забезпечення технологічного суверенітету, зокрема шляхом підтримки вітчизняних ІТ-рішень, локалізації критичних даних та зменшення залежності від зовнішніх цифрових платформ.

Зазначено, що цифровізація системи національної безпеки України має стати пріоритетом державної політики, спрямованим не лише на зміцнення обороноздатності, але й на побудову стійкої, адаптивної, інноваційної моделі управління безпековими ризиками в умовах сучасного світу. Імплементація перевірених міжнародних практик з одночасним урахуванням українських реалій здатна суттєво підвищити ефективність державної реакції на сучасні загрози.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ТА МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ США: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Іван Тимочко — 2025-07-14

У статті розкрито особливості здійснення публічного управління США у сфері соціального та медичного забезпечення ветеранів війни. Також наведені причини врахування досвіду США для можливої адаптації у сферу публічного управління України. Здійснено аналіз компетенції та структури Міністерства у справах ветеранів США, особливостей публічного управління на регіональному рівні. Розкрито американську систему пенсійного забезпечення військовослужбовців. Зазначено позитивний досвід США щодо взяття до уваги такого критерію як статева ознака, за якою чоловіки мають більш високі показники надмірної ваги, а також серцевих захворювань, інсульту, раку шкіри та діабету, а також з нижчими показниками наявності інших видів раку, ХОЗЛ, артриту, проблем із психічним здоров’ям та захворювань нирок. Позитивним визначено досвід США щодо залучення приватної медицини у сферу медико-соціального забезпечення ветеранів війни. Результати дослідження свідчать про те, що в сукупності зазначені ризики та перспективи розвитку можуть спонукати Міністерство у справах ветеранів США розробити більш ефективні заходи у сфері охорони здоров’я, спрямовані на покращення загального стану здоров’я ветеранів. Враховуючи наведені матеріали та здійснений аналіз, можна зробити висновки, що досвід США корисний для України у таких напрямах: вибір критеріїв для оцінки стану соціального захисту ветеранів війни; ефективна структура публічного управління, зокрема на рівні Міністерства у справах ветеранів, щодо суб’єктів здійснення ветеранської політики та їх компетенцій; врахування критеріїв психічного та медичного стану ветеранів, кількості залучень до бойових дій, географічного чинника, стану здоров’я тощо у плануванні ветеранської політики; розвиток системи соціального захисту ветеранів відповідно до наявної загальної соціальної системи з ефективним розподілом наявних ресурсів; збільшення ефективності публічного управління у сфері ветеранської політики при збільшенні бойових дій та зменшенні підготовленого особового складу; ефективна система повернення ветеранів війни у цивільне життя, починаючи від першого дня служби.