Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

ФІНАНСОВА СПРОМОЖНІСТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ЯК ІНДИКАТОР ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Зоряна Бурик — 2025-10-14

У статті здійснено комплексне теоретичне осмислення поняття фінансової стійкості територіальних одиниць на прикладі громад, що набуває особливої актуальності в умовах трансформації системи публічних фінансів України. Наголошено на критичному значенні бюджетної ефективності як системоутворювального чинника сталого соціально-економічного розвитку територіальних одиниць у контексті реалізації реформи децентралізації та забезпечення фінансової самостійності місцевого рівня. Проведено теоретико-методологічний аналіз концепту «бюджетна ефективність» із урахуванням специфіки функціонування сучасної фінансової системи та тенденцій зміцнення фіскальної децентралізації. Виявлено, що організація джерел формування доходів місцевих бюджетів, диверсифікація фінансових надходжень, а також підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами є ключовими викликами досягнення належного рівня бюджетної ефективності. Обґрунтовано змістовне наповнення та здійснено наукове тлумачення базових понять, що пов’язані з бюджетною ефективністю та децентралізацією, з урахуванням сучасних викликів економічної безпеки та необхідності збалансування інтересів держави і місцевого самоврядування. Охарактеризовано основні параметри бюджетної ефективності територіальних громад України за допомогою моделювання зазначеної категорії та визначення критеріїв її оцінки. Особливу увагу приділено впливу зовнішніх чинників, зокрема воєнних дій, рівня окупації територій та загальної макроекономічної нестабільності, які суттєво впливають на можливості забезпечення фінансової стійкості громад. За результатами дослідження сформовано висновки, що відображають тенденції розвитку регіонів як цілісної державної системи впровадження децентралізаційної реформи в Україні та окреслюють перспективні напрями підвищення бюджетної ефективності в умовах сучасних викликів.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРОФЕСІЙНИХ КЕРІВНИКІВ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Сергій Замчій — 2025-10-14

У статті розкрито основні засади та організаційно-управлінські аспекти сучасної підготовки професійних керівників галузі охорони здоров’я в умовах європейської інтеграції з акцентом на її модернізацію. Висвітлено особливості сучасного стану системи професійної підготовки керівників галузі в Україні та шляхи її подальшого удосконалення з урахуванням інтеграційних процесів. Наголошується на тому, що відповідна система підготовки має відповідати як галузевим потребам, враховуючи динаміку внутрішнього ринку праці, так і сучасним умовам інтеграції у міжнародний простір охорони здоров’я, а також на комплексному підході до формування компетенцій сучасних менеджерів, важливості їх лідерських якостей, що спрямовано на побудову сучасної, конкурентної, ресурсоефективної та інвестиційно привабливої системи охорони здоров’я в умовах євроінтеграції.

Обгрунтовано доцільність запровадження інтегрованого підходу до підготовки керівних кадрів галузі охорони здоров’я, враховуючи здобуття кваліфікаційного рівня «магістр» на основі повної вищої освіти будь якого напряму у галузі знань D «Бізнес, право та адміністрування», до якої включені такі спеціальності, як «Менеджмент», «Публічне управління та адміністрування» та «Право» для керівників закладів охорони здоров’я. При цьому, зосереджується увага на доцільності передбачення можливості запровадження ступеневої системи підготовки професійних менеджерів (управителів) для роботи в адміністративному апараті закладів охорони здоров’я.

Наголошується на необхідності модернізації системи підготовки професійних керівників галузі охорони здоров’я у середньостроковій перспективі, відповідно до міжнародних стандартів, застосуванні комплексного підходу до формування компетенцій сучасних менеджерів, важливості їх лідерських якостей, що сприятиме побудові сучасної, конкурентної, ресурсоефективної та інвестиційно привабливої системи охорони здоров’я в умовах євроінтеграції, а також забезпечення відкритості системи медичної освіти, що передбачає створення таких освітніх програм, які реалізують інноваційні підходи і технології навчання, сприяють індивідуалізації освітньо-професійної підготовки.

ГЕНЕЗА ЄДИНОГО МЕДИЧНОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА УКРАЇНИ

Наталія Іскра — 2025-10-14

Сфера охорони здоров’я у сучасних умовах є комплексним явищем, що поєднує процеси інституційного, організаційного, фінансово-економічного, нормативно-правового, соціально-культурного та наукового характеру. При триваючій трансформації цієї сфери існує потреба удосконалення управлінських процесів шляхом запровадження адаптивного управління з раціональним доступом до ресурсів різних форм власності, що спричинило потребу створення єдиного медичного простору та триваючу дискусію щодо визначення такого організаційно-функціонального явища.

Встановлено, що громадське здоров’я, маючи триєдиний біопсихосоціальний характер, який можна розглядати як стрижневий компонент популяційного потенціалу суспільства (і будь-якої конкретної спільноти), що знаходиться у функціональному взаємозв’язку з іншими структурами соціальної системи (суспільне виробництво, система розподілу благ і соціальної нерівності, влада, культура та інформація). Визначено, що проблему функціонування єдиного медичного простору в умовах воєнного стану можливо вирішити за рахунок реформи системи надання медичної допомоги; створення системи сучасного інформаційного забезпечення охорони здоров’я в умовах воєнного стану.

Визначені основні напрями публічного адміністрування створення й функціонування єдиного медичного простору в Україні, що сприятимуть забезпеченню в реалізації права людини на здоров’я, а саме: політичне лідерство та розроблення стратегій у здоровоохоронній сфері; вироблення генерального плану функціонування закладів охорони здоров’я та координація їх діяльності; впровадження єдиних стандартів надання медичних послуг; ліцензування медичної діяльності; контроль розроблення та впровадження національних програм фінансування сфери надання медичних послуг; контроль і нагляд за усіма видами діяльності, що пов’язані з охороною здоров’я, включаючи закупівлю послуг; забезпечення прозорості та захисту інформації у сфері охорони здоров’я.

Дослідження підтвердило необхідність затвердження напрямів публічного адміністрування створення й функціонування єдиного медичного простору в Україні, що сприятимуть забезпеченню в реалізації права людини на здоров’я. Визначено, що за умов правового режиму воєнного стану органи державної влади можуть вживати надзвичайних заходів для забезпечення охорони життя і здоров’я громадян.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ МУЗИЧНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРОДУКЦІЇ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Геннадій Казаков — 2025-10-14

У дослідженні розглянуто різні аспекти державної політики щодо контролю та регулювання обігу музичної та літературної продукції з огляду на їх потенціал впливу на національну безпеку. Зокрема, увага приділена заходам, які вжито з боку уряду з 2014 р. і донині. В цілому, автором відзначено, що уряд здійснює кроки для убезпечення публічного простору від російського наративу. Водночас наголошується, що наявне законодавство має певні недоліки та залишає можливості для подальшого розповсюдження російського продукту в нашій державі.

Відзначається, що тривалий час в Україні спостерігалося засилля російськомовного музичного контенту та створення почуття меншовартості серед українських виконавців. Автор вказує, що після 2014 р., більшість російських виконавців підтримало анексію АР Крим та частини території Донбасу, що обумовило потребу у зменшенні продукції держави-агресора в українському публічному просторі. Проаналізовано закон про квоти на україномовний контент у медіа, який допоміг частково обмежити вплив російської музики. Проте у статті наголошується, що квоти не привели до суттєвих змін на ринку, але стали важливим прецедентом у боротьбі за національну безпеку. Відзначається, що після повномасштабного вторгнення прийняті нормативно-правові акти, які закріпили заборону на публічне виконання музичних творів, що створені виконавцями, які є або були громадянами держави-агресора, що є суттєвим кроком у боротьбі проти російської культурної експансії. Вказано, що незважаючи на загальне позитивне сприйняття закону, в ньому залишаються деякі лазівки, які можуть бути використані для обходу його положень. Проаналізована аналогічна політика уряду і щодо російськомовної літературної продукції, відповідно до яких наразі здійснені заборони до офіційного продажу, але уряд не контролює питання приватних продажів, ввезення приватних багажів з країн ЄС, що призводить до поширення російських книжок, а як результат і фейкової інформації держави-агресора про війну.

Автор констатує, що законодавчі заходи, здійснені Україною, спрямовані на зменшення впливу російської культурної продукції та зміцнення національної безпеки, проте для ефективного захисту культурного простору України від російського інформаційного впливу необхідне подальше вдосконалення механізмів реалізації та контролю законів.

СОЦІАЛЬНІ ІННОВАЦІЇ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЄКТІВ У КОНТЕКСТІ БАГАТОРІВНЕВОГО ВРЯДУВАННЯ

Дмитро Карамишев — 2025-10-14

У статті розкрито сутність та зміст соціальних інновацій за результатами комплексного аналізу міжнародних досліджень та публікацій українських вчених. Актуалізується комплексна проблема запровадження та поширення соціальних інновацій, як чинника ефективності реалізації соціальних проєктів в контексті багаторівневого врядування.

Визначено, що соціальні інновації є дієвим засобом і чинником підвищення ефективності реалізації соціальних проєктів у контексті багаторівневого врядування. При цьому, ефективність ріалізації соціальних проєктів має чітку кореляцію із впровадженням та поширенням соціальних інновацій, що є чіткім індикатором того, наскільки реалістичними виявилися соціальні проєкти з позиції реалізації суспільних проблем і досягнення соціально значущих кінцевих результатів.

Обгрунтовано, що важливою умовою суспільного розвитку і впровадження соціальних інновацій в системі багаторівневого врядування, особливо на місцевому рівні і в кінцевому рахунку, запорукою формування людського капіталу є сприятливе соціальне середовище. Доведено, що процес упровадження соціальних інновацій має відбуватися в сприятливому соціальному середовищі, що має певні особливості та визначальні властивості в залежності від масштабів та рівнів впровадження.

Уперше в науковій практиці, запропоновано методичний підхід до визначенні сформованості сприятливого соціального середовища для цілей багаторівневого врядування, за допомогою інтегрованого оцінювання ступеня (рівня) сформованості сприятливого соціального середовища, що сфокусований на відповідне визначення за диференційованими ознаками (характеристиками) соціального середовища, які свідчать про ступінь (рівень) його сформованості.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДОСЛІДЖЕННЯ ПИТАННЯ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ

Олена Лаба — 2025-10-14

У статті проаналізовані теоретичні підходи до понятійно-категоріального апарату дослідження питання цифрової трансформації менеджменту людських ресурсів публічного управління в умовах глобалізаційних викликів. Зазначено, що у науковому дискурсі існує принаймні кілька типів визначень менеджменту людських ресурсів: операційно-функціональні (менеджмент людських ресурсів як набір політик/процедур); філософсько-системні (менеджмент людських ресурсів як цілісна організаційна філософія/архітектура практик); стратегічні (менеджмент людських ресурсів як механізм реалізації бізнес-стратегії); ресурсно-орієнтовані (менеджмент людських ресурсів як джерело конкурентної переваги в рамках системи кругового огляду); рольові/інституційні (конфігурація ролей і підсистем HR-функції). Визначення «менеджменту людських ресурсів публічного управління» в академічних і політико-управлінських джерелах конвергують навколо трьох тез: нормативно-етичної (мерит, законність, недискримінація та підзвітність як конститутивні умови будь-яких кадрових дій), інституційно-стратегічної («менеджмент людських ресурсів» як механізм перетворення політичних пріоритетів на організаційні спроможності та результати) та процесуально-функціональної (цілісний цикл від планування та добору до розвитку, оцінювання і винагороди, інтегрований у рамки публічної політики). Звернуто увагу на те, що цифрова трансформація менеджменту людських ресурсів публічного управління в умовах глобалізаційних викликів є багатовимірним процесом, який відображає не лише технологічну модернізацію кадрових процедур, але й глибинну інституційну перебудову системи державної служби під впливом глобальних соціально-економічних і політичних тенденцій. У сучасному світі, де глобалізація формує нові виклики для національних держав, серед яких зростання мобільності робочої сили, посилення конкуренції за таланти, транснаціональні міграційні процеси, цифрова економіка та необхідність забезпечення кібербезпеки, управління людськими ресурсами у сфері публічного управління вже не може ґрунтуватися виключно на традиційних адміністративно-бюрократичних підходах. Воно потребує інтеграції цифрових технологій, аналітики даних та інноваційних управлінських практик, що забезпечують адаптивність державних інститутів до швидкоплинних змін глобального середовища.

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПРОБЛЕМ ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Павло Луков — 2025-10-14

У статті проаналізовані та виокремлені основні проблеми застосування штучного інтелекту в системі публічного управління. Зазначено, що однією з ключових проблем є нормативно-правова неврегульованість використання технологій штучного інтелекту. Більшість національних законодавств або не враховують особливостей функціонування ШІ, або перебувають на стадії розробки загальних стратегічних підходів. Другою важливою та найбільш дискусійною проблемою, яка пов’язана із впровадженням штучного інтелекту в сферу публічного управління, є етичні засади його застосування. Це питання охоплює не лише морально-ціннісні виміри, а й фундаментальні аспекти взаємодії між людиною та державою в умовах цифровізації. Серед ключових викликів, що постають перед впровадженням ШІ у сферу публічного управління, технічні та технологічні проблеми займають особливе місце. Вони є комплексними й системними, охоплюють не лише питання апаратного та програмного забезпечення, а й стосуються інфраструктурної спроможності держави, якості цифрових ресурсів, рівня кваліфікації персоналу, а також сумісності новітніх рішень із наявними інформаційними системами органів влади. Економічний аспект також не слід ігнорувати. Розробка, закупівля, впровадження та технічна підтримка систем ШІ є фінансово затратними процесами. Для багатьох державних інституцій, особливо на місцевому рівні, така модернізація є надмірно дорогою. У результаті виникає ризик цифрової нерівності – коли лише найбільш ресурсно забезпечені органи публічного управління можуть скористатися перевагами ШІ, тоді як інші залишаються в технологічному відставанні. У дослідженні запропоновані шляхи урегулювання зазначених проблем через нормативно-правові, організаційно-інституційні, освітні й етичні аспекти. Запропоновано створення незалежної інституційної системи моніторингу й аудиту функціонування ШІ (наприклад, на базі Міністерства цифрової трансформації України створення Національного агентства з питань розвитку ШІ).

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ВИМОГ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ УКРАЇНИ

Наталія Олійник — 2025-10-14

У статті здійснено обґрунтування особливостей міжнародних вимог до національної системи стандартизації України. Проаналізовані основні вимоги до національної системи стандартизації України з боку Міжнародної організації зі стандартизації, Міжнародної електротехнічної комісії, Міжнародної організації законодавчої метрології, а також Європейського комітету зі стандартизації, Європейського комітету з електротехнічної стандартизації. Зазначено, що визначальне значення для формування цих вимог мають також документи Світової організації торгівлі, зокрема Угода про технічні бар’єри у торгівлі та Регламент (ЄС) № 1025/2012 про європейську стандартизацію. Міжнародні вимоги до національної системи стандартизації, сформульовані провідними організаціями – такими як ISO, IEC, OIML, CEN і CENELEC – відображають глибоку інтеграцію принципів відкритості, прозорості, науково-технічної обґрунтованості, добровільності та глобальної сумісності. Від національних органів очікується забезпечення структурної незалежності, участі всіх зацікавлених сторін у процесах розробки стандартів, дотримання процедурних регламентів, а також регулярного перегляду актуальності стандартів з урахуванням технологічного прогресу. Усі міжнародні організації наголошують на необхідності гармонізації національних стандартів із міжнародними – через підтвердження, переклад або адаптацію – для усунення технічних бар’єрів у торгівлі та полегшення доступу на глобальні ринки. Особливу роль відіграє принцип взаємного визнання результатів оцінки відповідності, що потребує високого рівня довіри до національних інституцій і лабораторій, які працюють згідно з міжнародними вимогами до акредитації та сертифікації. Стандарти повинні бути чітко структурованими, доступними в цифрових форматах, побудованими за єдиною логікою, включати сферу застосування, технічні вимоги, методи випробувань та критерії оцінювання. Вимоги також охоплюють термінологічну уніфікацію, цифрову трансформацію процедур стандартизації та належну комунікацію результатів. Зазначено, що міжнародна система стандартизації ґрунтується на принципах відкритості до інновацій, ефективності регулювання, захисту прав споживачів та сталого розвитку.

ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ У СИСТЕМУ ОЦІНЮВАННЯ ПЕРСОНАЛУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Оксана Пархоменко-Куцевіл — 2025-10-14

У статті обґрунтовано впровадження інноваційних механізмів у систему оцінювання персоналу публічного управління. Проаналізовані наступні механізми: мультиратерні методи (360°-оцінювання) – отримання багатовимірного зворотного зв’язку від керівників, колег, підлеглих і зовнішніх стейкхолдерів для комплексної оцінки компетенцій; ключові показники ефективності та системи результатно-орієнтованого оцінювання, що дозволяють прив’язати індивідуальні результати роботи до стратегічних цілей організації; HR-аналітика та машинне навчання – застосування статистичних і прогнозних моделей для виявлення факторів успішності, оцінки кадрових ризиків і підвищення точності управлінських рішень; цифрові платформи моніторингу (електронні системи оцінювання, онлайн-панелі показників), що забезпечують оперативність збору даних і відкритість процедур; компетентнісні моделі, які дозволяють оцінювати не лише виконані завдання, а й професійні та поведінкові характеристики працівників; системи гейміфікації та індивідуалізованого навчання, інтегровані з оцінюванням, які підвищують мотивацію та стимулюють професійний розвиток.

Впровадження інноваційних механізмів у систему оцінювання персоналу публічного управління формує якісно новий підхід до управління людськими ресурсами державного сектору, орієнтований на поєднання ефективності, прозорості та розвитку кадрового потенціалу. Використання компетентнісних моделей дозволяє оцінювати не лише результати виконаних завдань, а й професійні та поведінкові характеристики, що забезпечує комплексність діагностики та можливість формування індивідуальних траєкторій розвитку. Застосування мультиратерних методів (360°-оцінювання) підвищує репрезентативність та надійність вимірювань завдяки залученню різних груп стейкхолдерів, проте вимагає ретельного проєктування процедури та контролю за упередженнями.

Інтеграція ключових показників ефективності та результатно-орієнтованих механізмів із системою управління продуктивністю державних інституцій сприяє узгодженню індивідуальних досягнень із організаційними та секторальними цілями. Використання цифрових платформ моніторингу, онлайн-панелей показників і електронних систем оцінювання підвищує оперативність збору інформації, забезпечує відкритість процедур і створює умови для управління на основі даних. Застосування HR-аналітики й алгоритмів машинного навчання відкриває можливості для прогнозування кадрових потреб та оптимізації процесів, але водночас ставить питання етичної та алгоритмічної відповідальності. Додаткову цінність формують інноваційні освітні рішення, зокрема системи гейміфікації та індивідуалізованого навчання, які інтегруються з оцінюванням персоналу й сприяють підвищенню мотивації та професійного розвитку.

ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЯКОСТІ ЕЛЕКТРОННИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ЗА ДОПОМОГОЮ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Vasyl Pasichnyk — 2025-10-14

У статті досліджуються трансформації у сфері надання адміністративних послуг в Україні крізь призму цифровізації та новітніх технологій. У статті розглянуто перспективу модернізації системи електронних адміністративних послуг шляхом впровадження інтелектуальних асистентів. Проаналізовано закордонні приклади успішного застосування штучного інтелекту в Естонії та Саудівській Аравії, які демонструють можливості автоматизації процесів, спрощення доступу до інформації, зменшення навантаження на державні установи та підвищення рівня задоволеності користувачів. Окрему увагу приділено проблематиці реєстрації фізичної особи-підприємця через портал «Дія», зокрема помилкам, що виникають через відсутність консультацій, складність вибору коду виду економічної діяльності та системи оподаткування. Зазначено, що цифровізація адміністративних послуг є критично важливою для забезпечення доступу громадян до державного сервісу. Запровадження електронних послуг в Україні значно покращило якість взаємодії між державою та громадянами, але залишаються суттєві проблеми, пов’язані зі складністю використання сервісів та відсутністю персоналізованої підтримки. Проблема реєстрації фізичних осіб-підприємців через портал «Дія» є показовим прикладом типових труднощів, з якими стикаються користувачі електронних адміністративних послуг, зокрема юридичних і технічних. Рекомендовано: впровадити інтелектуальних асистентів у сфері електронних адміністративних послуг, які надаватимуть персоналізовану консультацію, допомагатимуть із заповненням форм і автоматизовуватимуть рутинні процеси; інтегрувати ШІ-асистентів із державними реєстрами, щоб забезпечити коректне автозаповнення документів, перевірку даних та зменшення кількості помилок при подачі заяв; здійснювати постійний аналіз поведінки користувачів за допомогою систем ШІ для вдосконалення інтерфейсів та виявлення проблемних етапів у наданні послуг. Реалізація зазначених рекомендацій сприятиме підвищенню якості електронних послуг, зниженню адміністративного навантаження, формуванню ефективної та сервісно орієнтованої держави.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСТВА МІЖ ЛІДЕРАМИ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ ТА ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Володимир Прідолоба — 2025-10-14

У статті здійснено узагальнення та обґрунтування теоретичних засад розвитку партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління. Зазначено, що розвиток партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління є складним, динамічним процесом встановлення й удосконалення взаємодії між неформальними авторитетами громадянського суспільства та формальними інститутами державної влади з метою досягнення суспільно важливих цілей. Це партнерство передбачає узгодження інтересів, координацію зусиль, взаємний обмін знаннями, ресурсами та впливом, а також спільну участь у формуванні, реалізації, моніторингу та оцінюванні публічної політики. Зазначений аспект співпраці та комунікації органів публічного управління та громадянського суспільства мало вивчений. Розвиток партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління неможливий без цілеспрямованого формування сприятливого нормативно-правового середовища, яке забезпечує реальні умови для залучення цих неформальних лідерів до процесів прийняття рішень. Другим важливим аспектом розвитку партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління є формування довіри між сторонами, що виступає ключовою умовою для стійкої, ефективної та тривалої взаємодії. Третім важливим аспектом розвитку партнерства між лідерами суспільної думки та органами публічного управління є створення ефективних каналів комунікації, які забезпечують постійний, прозорий і взаємний обмін інформацією, ідеями, позиціями та баченням стратегічного розвитку. Розвиток партнерства має також і практичний вимір: лідери громадської думки можуть виконувати функції посередників між владою і громадськістю, сприяти поширенню інформації про реформи, виступати захисниками інтересів окремих груп, підвищувати довіру до органів влади у кризових ситуаціях, формувати підтримку суспільно важливих змін. З боку влади це вимагає готовності до делегування частини публічного впливу, сприйняття конструктивної критики, готовності до навчання й саморефлексії.

ВИКЛИКИ ТА ПРАКТИЧНІ КЕЙСИ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ПІСЛЯВОЄННОЇ РОЗБУДОВИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД

Деніс Пукір — 2025-10-14

У статті здійснений системний аналіз світового досвіду щодо викликів та практичних кейсів реалізації соціально-економічної політики післявоєнної розбудови, визначення практичних аспектів для імплементації їх у національну систему повоєнної відбудови. Важливим елементом післявоєнної розбудови є фінансування післявоєнної розбудови, яка за своєю природою перевищує звичні державні бюджетні потоки: сукупні потреби включають ремонт і реконструкцію житла, відновлення енергетичної інфраструктури, відбудову дорожніх і залізничних коридорів, відновлення соціальних послуг (освіта, охорона здоров’я), а також масштабні витрати на секторні реформи і компенсаційні програми для вразливих категорій. Наступний напрям післявоєнної розбудови – безпека, реформа безпекового сектору. Відновлення безпеки є фундаментальною передумовою післявоєнної розбудови: без ефективних, легітимних і підзвітних сил безпеки інвестиції в інфраструктуру, економіку й суспільні послуги ризикують не створити стійкого миру і повернуться у вигляді нових конфліктів або криміналізованих зон. Ще один напрям післявоєнної розбудови – це відбудова правосуддя, боротьба з корупцією і відновлення довіри. Відбудова правосуддя, протидія корупції й відновлення довіри – невід’ємна, багатовимірна складова післявоєнної реконструкції, без якої жодна економічна чи інституційна інтервенція не може стати стійкою. Важливий напрям післявоєнної відбудови є економічне відновлення, зайнятість і приватний сектор. Економічне відновлення після конфлікту мусить бути багатовимірним: воно одночасно потребує відновлення виробництва і логістики, відродження приватного сектору (особливо малих і середніх підприємств), відновлення роботи банків та фінансових послуг, а також масштабних заходів із створення робочих місць. Наступний напрям післявоєнної розбудови – інфраструктура, очищення від мін і екологічні ризики. Фізична розбудова інфраструктури післявоєнного періоду (дороги, енергопостачання, водопостачання, каналізація, мости, залізниці, порти) є одночасно довготривалим, капіталомістким і технічно складним процесом, який у зонах бойових дій ускладнюється наявністю мін, вибухонебезпечних залишків війни та пошкодженням промислових і комунальних об’єктів.

СВІТОВИЙ ДОСВІД ЩОДО ДОПОМОГИ УКРАЇНІ У МОДЕРНІЗАЦІЇ ОБОРОННО ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Андрій Стельмах — 2025-10-14

У статті проаналізований світового досвіду щодо допомоги Україні у модернізації оборонно-промислового комплексу в умовах сучасних викликів. Досвід Німеччини, Франції та Великої Британії щодо допомоги Україні у модернізації оборонно-промислового комплексу в умовах сучасних викликів демонструє комплексний підхід, що поєднує політичні рішення, фінансові інструменти, технологічний трансфер та розвиток людського капіталу. Франція, Велика Британія та Німеччина поєднували термінові постачання озброєнь з укладанням угод про ремонт, технічне обслуговування та створення спільних підприємств, що дозволяло одночасно задовольняти невідкладні військові потреби та закладати індустріальну базу для майбутнього розвитку. Особливо важливою є локалізація ремонтних і сервісних центрів безпосередньо в Україні, що скорочує час простою техніки та знижує залежність від зовнішніх логістичних маршрутів, як це демонструють приклади співпраці з компанією Rheinmetall.

Важливим елементом допомоги стала практика механізмів «кільцевого обміну», які дозволили пришвидшити передачу важкої техніки шляхом обмінів між союзниками, але водночас виявили потребу у відновленні запасів у самих донорів. Не менш суттєвим аспектом є системний підхід до передачі технологій: створення спільних підприємств, навчальних програм і дослідницьких кооперацій дозволяє адаптувати західні рішення до українських умов і забезпечує довготривалу стійкість.

Ключовим фактором, що забезпечує індустріальне зростання, виступають довгострокові державні замовлення і гарантії попиту. Саме вони мотивують компанії інвестувати у масштабне нарощування виробництва боєприпасів і складних систем. Водночас на практиці виявилися суттєві бар’єри – регуляторні процедури експортного контролю, обмеженість промислових ресурсів, дефіцит кваліфікованих кадрів і вразливість логістики. Ці фактори потребують багаторівневого вирішення шляхом гармонізації політик серед союзників, інвестицій у робочу силу та модернізацію інфраструктури.

Важливою складовою підтримки стала підготовка людського капіталу: британська Operation Interflex та інші навчальні програми довели, що без належно підготовлених екіпажів, інженерів та техніків ефективність використання переданих систем суттєво знижується.

Досвід трьох країн також показав, що прозорість угод, чітко визначені коефіцієнти показників ефективності щодо локалізації та розвиток спільних підприємств підвищують ефективність співпраці та зменшують ризики декларативності. Одночасно виявилося, що розміщення виробництва в зоні бойових дій чи підвищеної загрози потребує додаткових міжнародних гарантій – фінансових, страхових і безпекових, інакше приватні інвестори уникають вкладень у такі проєкти.

ПРИНЦИПИ ЗДІЙСНЕННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ

Іван Тимочко — 2025-10-14

У статті розкрито принципи здійснення публічного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Для цього вивчено передумови у сфері соціального захисту учасників бойових дій, зокрема: надання статусу учасника бойових дій, правові засади його визначення, діяльність публічних інституцій щодо реалізації статусу учасників бойових дій, зокрема щодо забезпечення їх прав, гарантій; здійснення державного управління, місцевого самоврядування та громадського управління; систему заходів щодо захисту від соціальних ризиків, організаційно-правові форми соціального захисту, соціальне забезпечення, соціальну інтеграцію, соціальну адаптацію, соціальні ризики. Розкрито публічно-управлінський вплив на процеси формування та реалізації статусу учасника бойових дій через здійснення державного управління, зокрема у сфері соціального захисту через органи загальної і спеціальної компетенції. Актуалізовано доцільність застосування програмного підходу до соціального захисту учасників бойових дій. Проаналізовано низку принципів здійснення публічного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій в Україні, серед яких базовий принцип, за яким побудована сучасна ветеранська політика – громадянський принцип. Інші принципи – постійності, законності, співробітництва, рівності, об’єктивності, субсидіарності – обґрунтовано відповідно до сучасного стану публічного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій в Україні та з метою їх застосування для ефективного управління. Визначено причини, за якими назріла актуальність розгляду принципів здійснення публічного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій в Україні: відсутність комплексної та ефективної ветеранської політики; важка й незрозуміла бюрократична система оформлення пільг та допомоги; відсутність достатньої кількості ресурсів; дублювання функцій органів публічної влади тощо.