Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

ЦИФРОВІЗАЦІЯ АГРАРНИХ ПОСЛУГ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

Олена Бобровська — 2026-06-15

У статті досліджено цифровізацію аграрних послуг як стратегічний чинник розвитку аграрного сектору України в умовах глобальних економічних трансформацій, поширення інформаційно-комунікаційних технологій та посилення євроінтеграційних процесів. Обґрунтовано, що сучасний етап розвитку аграрної економіки характеризується переходом від традиційних моделей організації виробництва й сервісного забезпечення до цифрових екосистем, заснованих на використанні великих даних, геоінформаційних систем, безпілотних технологій, сенсорних мереж, штучного інтелекту, платформених рішень та електронного врядування. Визначено, що цифровізація аграрних послуг охоплює не лише модернізацію виробничих процесів, а й трансформацію управлінських підходів, механізмів надання послуг аграрним виробникам, інституційних інструментів державного регулювання та моделей ринкової взаємодії. Систематизовано основні теоретичні підходи до розуміння цифрової трансформації та її ролі в аграрному секторі. Розкрито зміст концепції «Сільське господарство 4.0» як галузевого вияву парадигми Industry 4.0, що базується на інтеграції цифрових технологій у єдину систему управління агровиробництвом і агросервісом. Виокремлено ключові напрями цифровізації аграрних послуг в Україні, серед яких: технології точного землеробства, розвиток цифрових платформ і сервісних екосистем, цифрове врядування та електронні сервіси, а також цифровізація тваринництва. Доведено, що впровадження таких інструментів сприяє підвищенню продуктивності, оптимізації використання ресурсів, зменшенню транзакційних витрат, посиленню прозорості ринку та розширенню можливостей доступу агровиробників до державної підтримки і зовнішніх ринків.

Особливу увагу приділено функціональній ролі Державного аграрного реєстру як інституційної основи цифрової трансформації аграрного сектору. Аргументовано, що його розвиток забезпечує цифрову ідентифікацію суб’єктів агробізнесу, верифікацію даних, підвищення адресності державної підтримки та формування підґрунтя для подальшого розвитку електронних сервісів у сфері аграрної політики. Водночас встановлено, що цифровізація аграрних послуг в Україні стримується низкою взаємопов’язаних бар’єрів, зокрема техніко-інфраструктурних, фінансово-економічних, кадрово-компетентнісних, регуляторно-правових та організаційно-управлінських. Підсумовано, що подолання цих обмежень потребує комплексної державної стратегії, зорієнтованої на розвиток цифрової інфраструктури, стимулювання інвестицій, підвищення цифрової грамотності та вдосконалення нормативно-правового забезпечення. Запропоновано авторське бачення моделі цифрової екосистеми аграрних послуг. Обґрунтовано, що цифровізація аграрних послуг є не ситуативним технологічним трендом, а довгостроковим механізмом підвищення конкурентоспроможності українського аграрного сектору та його інтеграції до глобальних цифрових агропродовольчих ланцюгів.

ЕТИЧНІ ВИМІРИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У КРИЗОВІ ПЕРІОДИ

Тетяна Василевська — 2026-06-15

В статті обґрунтовується актуальність розгляду етичних вимірів публічного
управління в умовах кризових ситуацій. Зазначається, що процес прийняття етичних рішень має
включати готовність робити вибір, орієнтуючись на моральні цінності та етичні принципи,
враховувати складний контекст кризи.
Автори звертають увагу на той факт, що в граничних ситуаціях важливим є поєднання
когнітивної моделі прийняття рішень із ціннісними вимірами діяльності, сполучення доказів і
цінностей, підвищене усвідомлення відповідальності управлінців за ухвалені рішення.
Підкреслюється, що обґрунтоване прийняття етичних рішень може здійснюватися крізь
проходження низки етапів: збору фактів; визначення етичної проблеми; осмислення професійно- та
організаційно-етичних вимірів проблеми; вияву зацікавлених сторін; визначення та оцінки варіантів
рішень та їхніх наслідків; прийняття рішення. Кожен із етапів прийняття етичних рішень в періоди
зламу має свою специфіку й складності проходження.
Дослідниці зазначають, що такі суттєві кризи як війни, революції, інші значні соціальні
потрясіння, проставляють нові акценти у тлумаченні принципів публічного управління та
перебудовують саму ієрархію принципів всередині його ціннісної системи. Прикладом є стан
воєнного часу в Україні, який потребує певних обґрунтованих обмежень прав та свобод людини і
громадянина, що пов’язане із необхідністю забезпечувати суспільну безпеку та протистояти ворогу.
Пошук балансу між свободою та безпекою є одним із найскладніших викликів сучасних
демократичних суспільств, особливо тих, що перебувають у обставинах війни. Він стає ціннісною
дилемою демократії під час криз.
Підсумовано, що для підготовки публічних управлінців щодо прийняття етичних рішень в кризових
ситуаціях необхідно: розробити певний алгоритм/технологію, етичну рамку та забезпечити
прозорість і відкритість процесів прийняття таких рішень, збалансовувати інтереси різних
зацікавлених сторін, вміти аналізувати й осмислювати результати та наслідки попередніх дій в
кризі, створювати етичну організаційну культуру, яка передбачає активне обговорення та пошук
відповідей на етичні дилеми, здійснювати постійне навчання й формувати здатність приймати
відповідальні рішення в невизначених обставинах, активно взаємодіяти з експертним середовищем
і звертатися до етичних комітетів у разі потреби.

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ МОТИВАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ ДЛЯ КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Вікторія Горжій — 2026-06-15

У статті розкрито сучасні підходи до мотивації персоналу комунальних
підприємств в умовах цифровізації, військового стану та кризових викликів. Проаналізовано
особливості застосування матеріальних, нематеріальних, соціально-психологічних і просоціальних
механізмів мотивації працівників, а також досвід України та зарубіжних країн щодо їхнього
практичного використання. Значну увагу приділено ролі мотивації у підвищенні продуктивності
праці, забезпеченні стійкості критичної інфраструктури та ефективності діяльності комунальних
підприємств.
Доведено, що більш ефективними є комплексні моделі мотивації, які поєднують фінансове
стимулювання, професійний розвиток, тренінги, підтримку персоналу, визнання результатів праці,
створення позитивного психологічного клімату та розвиток корпоративної культури. Визначено, що
для працівників виробничої та енергетичної сфер особливого значення набуває поєднання
матеріальної мотивації із просоціальними та морально-ціннісними чинниками, зокрема почуттям
відповідальності, професійного обов’язку, роботи задля добробуту країни та суспільної значущості
праці. Обґрунтовано, що в умовах кризових ситуацій та пошкодження енергетичної інфраструктури
саме просоціальна мотивація та підтримка колективу забезпечують високий рівень самовіддачі
працівників і потрібну у кризовий час продуктивність.
Запропоновано впровадження людиноцентричних та інноваційних моделей управління
персоналом на комунальних підприємствах України із використанням міжнародного досвіду,
креативного менеджменту, прозорих систем оцінювання результативності праці, розвитку
професійної стійкості персоналу та поєднання матеріальних і нематеріальних стимулів.
Встановлено, що адаптація міжнародних практик мотивації сприятиме підвищенню ефективності
діяльності комунальних підприємств, продуктивності працівників та стійкості підприємств у кризових
умовах під час роботи на межі фізичних можливостей.

ЦИФРОВИЙ ПУБЛІЧНИЙ МАРКЕТИНГ ЯК КЛЮЧОВИЙ ІНСТРУМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Владислав Даценко — 2026-06-15

У статті здійснено огляд цифрового публічного маркетингу як ключового
інструменту інформаційної політики держави. Зокрема, виокремлено ключові напрями реалізації
державної інформаційної політики в сучасних умовах; визначено невирішені наразі питання
державної інформаційної політики; обґрунтовано роль цифрового публічного маркетингу як
ключового інструменту державної інформаційної політики.
Підкреслено, що в процесі визначення ключових напрямів державної інформаційної політики
необхідно приймати до уваги поточні умови розвитку суспільства, а, саме створення
інформаційного суспільства, яке, в свою чергу, сприяє поширенню глобалізаційних процесів,
усуненню бар’єрів комунікаційного характеру як на рівні держави, так і на рівні громадськості.
Показано, що з метою активізації інтеграції України до світового інформаційного простору
доцільно розробити та впровадити низку заходів щодо поглибленої комп’ютеризації, зокрема,
поєднання вітчизняних інформаційних ресурсів зі світовими.
Зазначено, що до ключових напрямів реалізації державної інформаційної політики в сучасних
умовах доцільно віднести: забезпечення свободи слова; створення сприятливих умов для
організації вільного доступу до інформації; збереження суспільної моралі; активізація розвитку
конкуренції у сфері засобів масової інформації та інформаційно-комунікаційних технологій;
сприяння залученню інвестиційних ресурсів у розвиток інформаційно-комунікаційних технологій;
забезпечення відкритої та прозорої діяльності органів державної влади та місцевого
самоврядування; захист самобутності з культурної та мовної точки зору, оцифровування культурної
спадщини; організація боротьби з неналежним застосуванням сучасних інформаційних технологій;
забезпечення безпеки інформації; охорона персональних даних; захист недоторканості приватного
життя; формування позитивного іміджу органів держави та країни в цілому.
Зазначено, що впровадження інструментів цифрового публічного маркетингу в межах
державної інформаційної політики уможливлює: економію часу та ресурсів, підвищення прозорості,
збільшення залученості й оперативне реагування ‒ миттєва комунікація в умовах кризових ситуацій
чи надзвичайних подій.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Лариса Дубова — 2026-06-10

Стаття присвячена розвитку механізмів публічного управління процесами
цифровізації у сфері охорони здоров’я. Зокрема, з’ясовано сутність та специфіку механізмів
публічного управління процесами цифровізації у сфері охорони здоров’я; досліджено загальну
структуру механізму публічного управління в сфері охорони здоров’я; визначено перспективну
результативність розвитку механізмів публічного управління процесами цифровізації у сфері
охорони здоров’я.
Зазначено, що державне втручання у функціонування сфери послуг охорони здоров’я на
рівні цифровізації включає наступні напрямки: вдосконалення нормативного регулювання
діяльності продуцентів послуг охорони здоров’я, створення сприятливої інвестиційної політики та її
інформаційного супроводу, вдосконалення системи державних замовлень, надання гарантій і
субсидій, надання пільг по оподаткуванню, підготовку кваліфікованих медичних кадрів,
регулювання цін і тарифів на послуги галузі, сприяння формуванню ринкових інститутів,
індикативного планування та прогнозування, надання продуцентів послуг сфери охорони здоров’я
певної економічної самостійності.
Зазначено, що органи влади, здійснюючи державне регулювання сфери охорони здоров’я
спираються на такі принципи як законність, прозорість, системність, оптимальність,
прогнозованість, пріоритетність, ефективність і соціальна відповідальність. Дотримуючись
зазначених принципів можна досягати підвищення дієвості та ефективності механізму публічного
управління цифровізацією у сфері охорони здоров’я в умовах реформування.
Підкреслено, що ефективне поєднання механізмів публічного управління процесами
цифровізації у сфері охорони здоров’я дозволяє адаптувати медичну галузь до сучасних викликів,
підвищити довіру населення до системи охорони здоров’я та забезпечити стале функціонування
медичних закладів.
Перспективна результативність механізмів публічного управління процесами цифровізації у
сфері охорони здоров’я полягає у переході від базової автоматизації до проактивної,
клієнтоорієнтованої моделі. Це забезпечує зниження бюрократії, прозорість розподілу ресурсів та
створення єдиного цифрового простору, що безпосередньо впливає на якість життя та здоров’я
громадян.

РОЗВИТОК ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Марта Карпа — 2026-06-10

У статті здійснено комплексний аналіз проблем розвитку публічно-приватного
партнерства (ППП) у транспортній сфері відновлення України в умовах воєнного стану та
післявоєнної реконструкції держави. Обґрунтовано актуальність використання механізмів ППП як
одного з ключових інструментів залучення приватного капіталу до відбудови транспортної
інфраструктури в умовах обмежених фінансових можливостей державного бюджету та необхідності
швидкої модернізації логістичної системи України відповідно до стандартів Європейського Союзу.
Досліджено сучасний стан нормативно-правового забезпечення ППП, зокрема положення Закону
України «Про публічно-приватне партнерство» [1], Закону України «Про концесію» [3], Закону
України «Про правовий режим воєнного стану» [4] та Національної транспортної стратегії України
до 2030 року [2]. Визначено основні проблеми функціонування ППП у транспортному секторі
України. Встановлено, що ключовими перешкодами для реалізації транспортних ППП-проєктів є
високий рівень воєнних ризиків, нестабільність інвестиційного середовища, недостатня
ефективність державного управління, недосконалість механізмів розподілу ризиків між державою
та приватним партнером, складність концесійних процедур, низький рівень захисту інвесторів та
слабка інституційна спроможність органів влади. Проаналізовано вплив бойових дій на транспортну
інфраструктуру України, зокрема на функціонування автомобільних доріг, залізничної системи,
морських портів, мостів та логістичних вузлів. Особливу увагу приділено проблемі страхування воєнних ризиків і необхідності створення міжнародних гарантійних механізмів для залучення
іноземних інвесторів до відбудови стратегічних транспортних об’єктів. Дослідженням встановлено,
що значна частина транспортних об’єктів, які потребують відновлення, є економічно
малопривабливими для приватного бізнесу через тривалий строк окупності та високий рівень
невизначеності. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність поєднання механізмів приватного
інвестування з державною підтримкою та міжнародним донорським фінансуванням.
Проаналізовано проблеми реалізації концесій у транспортній сфері, зокрема ризики політичного
втручання, корупційні фактори, відсутність стабільної судової практики та недостатню прозорість
конкурсних процедур. На основі проведеного аналізу зроблено висновки, що сучасна модель
функціонування ППП в Україні потребує системного реформування та адаптації до умов воєнної та
післявоєнної економіки. У роботі запропоновано комплекс практичних заходів щодо вдосконалення
механізмів публічно-приватного партнерства у транспортній сфері. У нормативно-правовій сфері
обґрунтовано необхідність гармонізації українського законодавства із правом Європейського
Союзу, спрощення процедур підготовки концесійних проєктів, законодавчого врегулювання
механізмів компенсації воєнних збитків та закріплення стабілізаційних гарантій для інвесторів. В
організаційній сфері запропоновано створення спеціалізованого державного агентства з питань
ППП у транспортній галузі, цифровізацію процесів управління інфраструктурними проєктами та
запровадження системи незалежного моніторингу реалізації концесій. У фінансовій сфері
обґрунтовано доцільність створення державного фонду гарантування інвестицій, використання
механізмів availability payments, а також активного залучення ресурсів міжнародних фінансових
організацій для співфінансування транспортних проєктів. Окрему увагу приділено кадровому
забезпеченню транспортних ППП-проєктів. Визначено необхідність формування професійного
кадрового потенціалу у сфері інфраструктурного менеджменту, ППП-адміністрування та
транспортного планування шляхом створення спеціалізованих освітніх програм і системи
підвищення кваліфікації державних службовців. У політичній сфері наголошено на важливості
забезпечення стабільності державної політики у сфері транспортного розвитку, посилення
антикорупційних механізмів та гарантування прозорості державних рішень у сфері
інфраструктурних контрактів. У воєнній сфері обґрунтовано необхідність інтеграції безпекового
компоненту до системи транспортного планування, створення механізмів захисту критичної
інфраструктури та формування резервних логістичних маршрутів в умовах збройної агресії.
Констатовано, що ефективне використання механізмів ППП у транспортній сфері може стати
одним із ключових факторів післявоєнного економічного відновлення України, модернізації
транспортної інфраструктури та інтеграції держави до європейського транспортного простору.
Водночас реалізація цього потенціалу можлива лише за умови комплексного вдосконалення
законодавства, зміцнення інституційної спроможності держави, забезпечення захисту.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНСТРУМЕНТІВ ДЕРЖАВНОГО МЕХАНІЗМУ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Оксана Ковтун — 2026-06-15

У статті здійснено комплексний аналіз сучасних аспектів реалізації інструментів
державного механізму розвитку електронної охорони здоров’я України в умовах цифрової
трансформації публічного управління та зростання безпекових викликів. Обґрунтовано, що eHealth
виступає ключовим елементом модернізації системи охорони здоров’я, забезпечуючи підвищення
якості, доступності та прозорості медичних послуг, а також ефективність управлінських процесів.
Визначено сутність та структуру державного механізму розвитку електронної охорони здоров’я,
який включає нормативно-правові, інституційні, організаційні, технологічні та інформаційні
інструменти.
Проаналізовано нормативно-правове забезпечення функціонування електронної системи
охорони здоров’я, зокрема роль законодавства у регулюванні доступу до медичних даних, захисту
персональної інформації та забезпечення кібербезпеки. Досліджено інституційні засади реалізації
державної політики у сфері eHealth, акцентовано увагу на розподілі повноважень між органами
державної влади та проблемах координації їх діяльності. Окреслено сучасні цифрові інструменти,
серед яких електронний рецепт, електронне направлення, електронна медична картка та цифрові
сервіси для пацієнтів, які сприяють підвищенню ефективності фінансування системи охорони
здоров’я та оптимізації управлінських рішень.
Встановлено, що реалізація інструментів державного механізму розвитку електронної
охорони здоров’я супроводжується низкою проблем, зокрема фрагментарністю нормативноправової бази, недостатнім рівнем інтероперабельності інформаційних систем, нерівномірністю
розвитку цифрової інфраструктури, а також обмеженим рівнем цифрових компетентностей
медичних працівників і населення. Особливу увагу приділено питанням забезпечення кібербезпеки
та захисту персональних медичних даних в умовах гібридної війни, що визначає необхідність
посилення державного контролю та впровадження сучасних технологій захисту інформації.
Обґрунтовано напрями вдосконалення державного механізму розвитку eHealth в Україні,
серед яких гармонізація законодавства з європейськими стандартами, розвиток інституційної
спроможності органів публічного управління, впровадження єдиних технічних стандартів та
підвищення рівня цифрової грамотності. Наголошено на важливості формування
людиноцентричної моделі електронної охорони здоров’я, що орієнтована на потреби пацієнтів та
забезпечує довіру до цифрових сервісів.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ КАДРІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Олександр Куртинець — 2026-06-15

У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні засади забезпечення
ефективності впровадження інноваційних освітніх технологій у підготовці кадрів сектору безпеки і
оборони з позицій державного управління. Обґрунтовано, що в умовах цифровізації суспільства та
зростання гібридних загроз особливого значення набуває модернізація системи професійної
підготовки фахівців шляхом інтеграції сучасних освітніх технологій, зокрема дистанційного
навчання, симуляційних систем, технологій віртуальної та доповненої реальності, адаптивних
освітніх платформ і засобів аналітики навчальних даних. Визначено, що ефективність
впровадження таких технологій залежить не лише від рівня матеріально-технічного забезпечення,
а й від якості інституційного середовища, узгодженості стратегічних документів у сферах освіти,
оборони та цифрової трансформації, а також від спроможності держави забезпечити комплексне
управління людським капіталом.
У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до оцінювання ефективності інноваційних
освітніх технологій та встановлено їх фрагментарний характер, що обумовлює необхідність
формування цілісної системи показників у межах публічного управління. Запропоновано
багаторівневу систему оцінювання, яка включає інфраструктурні, організаційно-інституційні,
педагогічні, кадрові, процесуальні, результативні та економічні показники. Обґрунтовано
доцільність поєднання кількісних і якісних методів оцінювання, а також використання сучасних
інструментів освітньої аналітики для забезпечення об’єктивності та оперативності управлінських
рішень.
Особливу увагу приділено формуванню цілісної системи моніторингу, яка інтегрує різні
джерела даних, забезпечує регулярне оцінювання досягнення стратегічних цілей і враховує
динаміку змін у безпековому середовищі. Доведено, що ефективна система моніторингу має бути
інтегрованою з національними стратегіями розвитку освіти та оборони, забезпечувати можливість
порівняльного аналізу на основі міжнародних індикаторів і бенчмарків, а також сприяти підвищенню
прозорості та підзвітності публічної політики.
Узагальнено, що впровадження інноваційних освітніх технологій виступає важливим
інструментом реалізації державної політики розвитку оборонного потенціалу через підвищення
якості професійної підготовки кадрів, скорочення часу їх адаптації до виконання службових завдань
і підвищення рівня оперативної готовності. Водночас встановлено, що відсутність системного
підходу до оцінювання ефективності впровадження таких технологій у контексті державного
управління обмежує можливості їх повноцінного використання.

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ІНФРАСТРУКТУРИ У КОНТЕКСТІ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

Андрій Левченко — 2026-06-10

У статті досліджено роль державної підтримки як ключового інструменту розвитку
публічно-приватного партнерства у сфері інфраструктури України в умовах післявоєнного
відновлення. Обґрунтовано актуальність теми, зумовлену масштабними руйнуваннями
інфраструктурних об’єктів та обмеженістю публічних фінансових ресурсів, що потребує активного
залучення приватного сектору. Проаналізовано сучасний стан наукових досліджень у сфері
публічно-приватного партнерства та визначено недостатній рівень опрацювання питань
ефективності форм державної підтримки, зокрема державних гарантій, компенсацій і
співфінансування.
Розкрито сутність публічно-приватного партнерства як інструменту публічного управління та
окреслено його значення для відновлення транспортної, енергетичної, соціальної та цифрової
інфраструктури. Систематизовано основні форми державної підтримки публічно-приватного
партнерства відповідно до чинного законодавства України та визначено їх функціональне
призначення, зокрема зниження інвестиційних ризиків, підвищення фінансової привабливості
проєктів і забезпечення реалізації соціально значущих ініціатив.
Визначено ключові проблеми практичної реалізації публічно-приватного партнерства в
Україні, серед яких недостатня інституційна спроможність органів влади, складність процедур,
обмеженість ресурсів і недосконалість механізмів оцінки ефективності. З позицій публічного
управління результативність державної підтримки визначено не лише різноманітністю її
інструментів, а передусім якістю організації управлінських процесів. Важливого значення набуває
здійснення попередньої оцінки доцільності реалізації проєктів, зокрема шляхом їх порівняння з
альтернативними формами публічних закупівель. Не менш суттєвим є забезпечення ефективного
розподілу ризиків відповідно до принципу їх передачі тій стороні, яка має найкращі можливості для
управління ними. Також необхідним є впровадження дієвих механізмів моніторингу виконання
договірних зобов’язань і досягнення запланованих результатів, а також гарантування прозорості та
підзвітності, особливо у частині довгострокових бюджетних зобов’язань.
Обґрунтовано, що ефективність державної підтримки значною мірою залежить від якості
управлінських рішень, прозорості процедур, належного розподілу ризиків і впровадження системи
моніторингу результативності. Запропоновано напрями вдосконалення механізмів державної
підтримки публічно-приватного партнерства у контексті післявоєнного відновлення, зокрема посилення інституційної спроможності, гармонізацію законодавства з європейськими стандартами
та впровадження сучасних підходів до управління інфраструктурними проєктами.

ВІЙСЬКОВО-КАДРОВА ПОЛІТИКА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ВОЄННІЙ СФЕРІ

Олександр Липовий — 2026-06-10

У статті досліджено військово-кадрову політику як основу формування та
реалізації організаційного механізму публічного управління у воєнній сфері. Зокрема, виокремлено
ключові специфічні риси військово-кадрової політики; визначено функції військово-кадрової
політики та їх особливості; обґрунтовано вимоги формування та реалізації організаційного
механізму публічного управління у воєнній сфері на основі військово-кадрової політики.
Показано, що військово-кадрова політика є фундаментом публічного управління у воєнній
сфері. Вона визначає принципи та механізми управління людськими ресурсами для забезпечення
обороноздатності держави, комплектування сектору безпеки й оборони вмотивованими фахівцями
та переходу військових формувань на стандарти НАТО. Підкреслено, що проблема функціональної
характеристики реформування військово-кадрової політики в Україні, а також механізмів її
реалізації набула особливої теоретичної та практичної значущості у зв’язку зі здійсненням глибокої
реформи Збройних Сил України. Зміст функцій обумовлюється об’єктивними закономірностями і
зумовлений завданнями, що стоять перед Збройними Силами України, специфікою військової
служби, особливостями органів військового управління, а також повноваженнями військових
посадових осіб. Відмічено, що всі функції військово-кадрової політики взаємопов’язані,
взаємообумовлені, тому лише у їх діалектичній єдності можна зрозуміти весь той складний
механізм, який чинить вирішальний вплив на розвиток військово-кадрового потенціалу. Зазначено,
що роль функцій військово-кадрової політики у її розвитку полягає в тому, що вони трансформують
теоретичні завдання публічного управління у практичні дії, адаптуючи сферу оборони до вимог
часу. Функції військово-кадрової політики не є статичними: під впливом бойового досвіду,
технологізації та євроатлантичної інтеграції України вони еволюціонують, що забезпечує розвиток
усієї кадрової системи. З’ясовано, що формування організаційного механізму публічного
управління у цій сфері має спиратися на вимоги сьогодення: оперативність; мотивація; прозорість
та цифровізація.

МОТИВАЦІЯ ЯК ЧИННИК ОСОБИСТІСНОГО ТА ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ МЕНЕДЖЕРІВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Марія Мандрик-Мельничук — 2026-06-10

. Мотивація є одним з головних рушіїв розвитку, самоосвіти, генерації ідей, втілення
проєктів. Йдеться про внутрішні та зовнішні чинники, які можуть заохочувати, підштовхувати
менеджера до удосконалення методів управління, формування команди, пошуку ефективних
рішень для складних ситуацій, застосовувати нестандартні інструменти, щоб змінити траєкторію
розвитку інституції, установи. Проте, все починається з особистісного розвитку, уміння ефективно і
постійно вчитися, працювати над собою, розширювати кругозір, готовності ризикувати,
експериментувати, налагоджувати ефективну комунікацію та ділитися власними напрацюваннями,
досвідом. Метою дослідження є запропонувати сучасні інструменти, які сприяють внутрішній та
зовнішній мотивації управлінців медичних інституцій, установ до змін, впровадження нових методів
роботи, розбудови команди, стратегічного планування та кризового менеджменту. Йдеться про
поєднання нестандартних підходів до управління, застосування командних форм роботи, прийомів
активізації розумової діяльності, розвитку навичок міжособистісної комунікації, емоційного
інтелекту, пітчингу, цілепокладання, які сприяють підвищенню ефективності діяльності команди,
персоналу та установи вцілому. Налагодження позитивної атмосфери, розробка та впровадження
внутрішньої політики установи, дотримання етичних принципів, врахування гендерного компоненту
– все це сприяє підвищенню результативності праці, консолідує працівників навколо певних ідей,
проєктів, стимулює їх до роботи навіть в умовах війни. Розглянуто основні управлінські
інструменти, які можуть демотивувати та знижують інтерес до ефективної роботи, сприяють
плинності кадрів, провокують ймовірні ризики і негативні наслідки на етапі професійного кар’єрного
зростання фахівця. Зазначено, що повномасштабне вторгнення вносить серйозні зміни в сучасні
підходи та механізми управління установою, формування та збереження персоналу, підтримання
психологічного клімату всередині команди, використання нестандартних інструментів мотивації,
щоб зберегти фахівців. Все це вимагає від керівника навичок кризового менеджера, який володіє
стратегічним мисленням, проте реагує на виклики та потреби працівників, дбає про їхню безпеку

ОЦІНЮВАННЯ ЯК МЕХАНІЗМ МОТИВАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Дмитро Міщенко — 2026-06-15

У статті досліджено оцінювання результативності службової діяльності державних
службовців як інструмент мотивації, професійного розвитку та підвищення інституційної
спроможності публічної служби. Актуальність теми зумовлена трансформацією системи публічного
управління України, євроінтеграційними вимогами, потребою зміцнення доброчесності та
викликами воєнного стану, які змінюють умови виконання службових завдань. Обґрунтовано, що
оцінювання не повинно зводитися до формальної кадрової процедури або контролю, оскільки воно
впливає на залученість, професійну відповідальність, довіру до керівництва та якість послуг.
Розкрито теоретичні засади взаємозв’язку оцінювання й мотивації крізь призму концепції Public
Service Motivation, теорії самодетермінації, моделі Job Demands–Resources та теорії організаційної
справедливості. Доведено, що ефективне оцінювання має ґрунтуватися на прозорості критеріїв,
зрозумілості очікуваних результатів, справедливості процедур, якісному зворотному зв’язку та
реальному зв’язку між оцінкою, винагородою, професійним навчанням і кар’єрним просуванням.
Наголошено, що надмірно формалізовані або каральні процедури здатні знижувати внутрішню
мотивацію, посилювати недовіру до HR-процесів і провокувати ефект витіснення просоціальних
мотивів.
Особливу увагу приділено умовам воєнного стану, за яких доцільним є перехід від
оцінювання формального виконання процесів до оцінювання суспільного впливу. Такий підхід має
враховувати якість адміністративних послуг, здатність до кризового реагування, підтримку
громадян, ефективність міжвідомчої взаємодії, цифрову доступність сервісів і внесок службовця у
стійкість управління. Узагальнення міжнародного досвіду засвідчило значення меритократії,
компетентнісного підходу, мінімізації суб’єктивізму, цифровізації HR-процесів і розвитку культури
довіри. Константовано, що перспективна модель оцінювання в Україні має бути розвитковою,
справедливою, цифрово підтриманою та орієнтованою на суспільний результат.

ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ У ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Костянтин Олійник — 2026-06-15

У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні засади впровадження
інноваційних механізмів у публічно-приватне партнерство у сфері залізничного транспорту крізь
призму державно-управлінського підходу. Обґрунтовано, що трансформаційні процеси в економіці,
зростання інфраструктурних потреб та обмеженість бюджетних ресурсів зумовлюють необхідність
переходу до нових моделей взаємодії держави і бізнесу, які базуються на принципах ефективності,
інноваційності та довгострокової результативності. Визначено, що публічно-приватне партнерство
у залізничному транспорті виступає не лише інструментом залучення інвестицій, але й важливим
механізмом модернізації системи державного управління інфраструктурою.
У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння сутності інноваційних
механізмів ППП, серед яких виокремлено контракти життєвого циклу, механізми змішаного
фінансування, проєктне фінансування, результатоорієнтовані контракти, цифрові платформи
управління та інструменти розподілу ризиків. Доведено, що впровадження зазначених механізмів
сприяє підвищенню ефективності використання ресурсів, забезпечує прозорість реалізації
інфраструктурних проєктів і знижує рівень фінансових та операційних ризиків.
Особливу увагу приділено державно-управлінському аспекту впровадження інноваційних
механізмів ППП, який передбачає трансформацію ролі держави від безпосереднього оператора до
стратегічного регулятора і координатора партнерських відносин. Встановлено, що ключовими
умовами ефективного функціонування ППП у залізничному транспорті є наявність розвиненого
нормативно-правового середовища, інституційної спроможності органів публічної влади,
впровадження сучасних цифрових інструментів управління та забезпечення збалансованого
розподілу ризиків між учасниками партнерства.
Окреслено основні проблеми реалізації ППП у залізничній галузі, зокрема недосконалість
правового забезпечення, інституційну слабкість, складність узгодження інтересів сторін,
невідповідність очікуваних результатів фактичним, а також вплив зовнішніх факторів, зокрема
воєнних ризиків. Обґрунтовано необхідність комплексного вдосконалення державно-управлінських
механізмів шляхом гармонізації законодавства з європейськими стандартами, розвитку
інституційної інфраструктури ППП, розширення використання інноваційних фінансових інструментів
та цифровізації управлінських процесів.
Підсумовано, що впровадження інноваційних механізмів у публічно-приватне партнерство у
сфері залізничного транспорту є важливим напрямом модернізації державного управління, який
дозволяє забезпечити сталий розвиток інфраструктури, підвищити її конкурентоспроможність та
інтегрувати національну транспортну систему до європейського простору. Водночас встановлено,
що відсутність системного підходу до дослідження цієї проблематики з урахуванням державноуправлінського аспекту зумовлює необхідність подальших наукових розвідок у даному напрямі.

ІНТЕГРАЦІЯ БІЗНЕС-МЕТОДОЛОГІЇ ТА ПРИНЦИПІВ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В HRМЕНЕДЖМЕНТ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Вероніка Олещенко — 2026-06-15

У статті теоретично обґрунтовано та проаналізовано практичні механізми
інтеграції методів бізнес-менеджменту та принципів соціальної відповідальності у систему
публічного управління в умовах інтенсивної цифрової трансформації. Досліджено двосторонній
характер процесів міжсекторальної інтеграції. Доведено, що державний сектор активно імпортує
корпоративні інструменти операційної гнучкості та ефективності, тоді як приватний сектор зазнає
синхронної «соціалізації» стратегій через імплементацію стандартів ESG та Цілей сталого розвитку
ООН (зокрема SDG 8, 13, 16). Визначено, що під впливом європейських регуляторних вимог,
зокрема, Директива CSRD, ці метрики трансформувалися у базову умову ринкової капіталізації
бізнесу.
На основі компаративного аналізу кадрових моделей Німеччини, Естонії та України
обґрунтовано пріоритетність розбудови меритократичної системи відбору персоналу як основи для
підвищення індексу ефективності управління. На прикладі успішних вітчизняних практик –
екосистеми «Дія» та інформаційної системи управління людськими ресурсами (HRMIS), яка
об’єднала понад тисячу державних органів, – продемонстровано практичну ефективність
застосування методологій Agile та Scrum для подолання бюрократичної інертності консервативних
структур.
Особливу увагу приділено розв’язанню науково-практичної дилеми збереження інституційної
ідентичності державної служби. Аргументовано, що публічна сфера має запозичувати виключно
операційно-технологічний інструментарій бізнесу (автоматизацію, аналітику даних), повністю
зберігаючи свою унікальну орієнтацію на суспільне благо, людиноцентричність та верховенство
права. Визначено стратегічні напрями удосконалення вітчизняного HR-менеджменту у сфері
публічного управління, серед яких: нормативна легалізація гнучких команд (Agile Governance),
впровадження модулів прогнозної HR-аналітики та Big Data для запобігання кадрового дефіциту, а
також формування етичної і безбар’єрної організаційної культури сталого розвитку всередині
державних інституцій.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КЛІНІЧНОГО ПСИХОЛОГА В УКРАЇНІ ЗА ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ

Олег Панченко — 2026-06-15

У статті досліджено перспективні напрями удосконалення нормативного
регулювання діяльності клінічних психологів з урахуванням досвіду й найкращих практик провідних
європейських держав – членів Європейського Союзу. Проведено аналіз законодавчих актів та актів
самоврядних професійних об’єднань, що регламентують засади діяльності клінічних психологів у
європейських країнах, здійснено їх порівняльну характеристику, виявлено спільні підходи, переваги
та недоліки. Актуальність дослідження зумовлена недостатньою системністю національного
законодавства у сфері регулювання діяльності клінічних психологів, а також необхідністю його
гармонізації з європейськими стандартами в умовах реформування системи психічного здоров’я.
Встановлено, що чинна нормативно-правова база в Україні переважно зосереджена на питаннях
освітньої підготовки фахівців, водночас недостатньо врегульованими залишаються аспекти
професійного становлення, доступу до практичної діяльності, післядипломної підготовки та
спеціалізації. Обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення вимог щодо достатньої за
часом післядипломної практики, орієнтованої на клінічне стажування під наглядом супервізора як
невід’ємної складової умов доступу клінічних психологів до практичної діяльності. Запропоновано
напрями вдосконалення системи професійної підготовки та спеціалізації клінічних психологів,
зокрема шляхом розширення критеріїв присвоєння кваліфікаційних категорій. Наголошено на
необхідності посилення законодавчого регулювання діяльності клінічних психологів на рівні закону,
зокрема через внесення змін до профільного законодавства у сфері психічного здоров’я.
Перспективним напрямом визначено формування суспільних запитів, організаційних, економічних
та правових передумов для визнання клінічних психологів як суб’єктів незалежної професійної
діяльності з подальшим нормативним закріпленням їхнього статусу на рівні окремого закону.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ SMART-ІНФРАСТРУКТУРИ МІСТ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Наталія Процюк — 2026-06-15

Статтю присвячено комплексному аналізу нормативно-правового забезпечення
розвитку SMART-інфраструктури міст у системі публічного управління в Україні. Обґрунтовано, що
ефективність, адаптивність і сталість функціонування «розумних» міст визначаються не лише
рівнем технологічної зрілості цифрових рішень, а насамперед якістю нормативно-правового та
інституційного середовища, у межах якого здійснюється управління міськими системами. У процесі
дослідження виокремлено основні групи нормативно-правових актів у сферах публічного
управління та місцевого самоврядування, цифрового врядування, електронних комунікацій,
кібербезпеки, надання публічних послуг, інвестиційної діяльності та державно-приватного
партнерства. Доведено, що попри наявність розгалуженого нормативного масиву правове
регулювання SMART-інфраструктури в Україні характеризується фрагментарністю, відсутністю
єдиного понятійно-методологічного підходу та недостатньою інтеграцією з управлінськими циклами
стратегічного планування, бюджетування і моніторингу на місцевому рівні. Встановлено, що
SMART-ініціативи часто реалізуються як ізольовані цифрові проєкти, не пов’язані системно з
інституційними повноваженнями органів місцевого самоврядування.
Обґрунтовано доцільність формування цілісної рамки правового регулювання SMARTрозвитку міст, яка розглядається не як окремий нормативний акт, а як інституціоналізована
цифрово-управлінська архітектура. Така рамка має забезпечувати вертикальну узгодженість
нормативно-правового регулювання, горизонтальну інтеграцію галузевих політик, єдність
понятійно-методологічного каркасу та вбудованість SMART-інфраструктури у повний цикл
публічного управління. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання
органами місцевого самоврядування при розробленні стратегій, програм і нормативних актів,
спрямованих на системний та стійкий розвиток «розумних» міст в умовах цифрової трансформації
та післявоєнного відновлення.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТУРИЗМУ ТА ГОСТИННОСТІ В КРАЇНАХ ЄС ТА СВІТУ: ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ АНАЛІЗУ ВИКЛИКІВ ТА СТРАТЕГІЧНІ СУПЕРЕЧНОСТІ

Вікторія Шведун — 2026-06-15

У статті здійснено огляд державних механізмів аналізу викликів та стратегічних
суперечностей щодо забезпечення економічної безпеки туризму та гостинності в країнах ЄС та
світу. Зокрема, проведено діагностику середньомісячного медіанного показника ADR у Європі на
макрорівні; проаналізовано ризики для економічного зростання туризму та гостинності в країнах ЄС
та світу; оцінено рівень співвідношення ціни та якості туризму та гостинності в країнах ЄС та світу.
Показано, що загалом, ризики для економічного зростання та зростання туризму в 2025 р.
зміщені в бік зниження. З огляду на нещодавні оголошення, поточний сценарій зниження економіки
туризму, можливо, є більш надійним прогнозом. Більший вплив тарифів означатиме, що
відновлення міжнародних подорожей значно сповільниться у 2025 р., з 12,3% до лише 6,7% вище
рівня 2019 р., згідно з поточним прогнозом зниження.
Підкреслено, що проблеми, з якими стикається європейський бізнес, відрізняються від
глобальної картини, яку частіше спотворюють респонденти зі США. У нещодавньому опитуванні
менше респондентів виділили вартість авіаквитків та проживання в якості ключових проблем для
європейського туризму. Зазначено, що існують також ризики, пов’язані з несприятливими
погодними умовами та стихійними лихами, які можуть перенаправити туристів до альтернативних
напрямків або, можливо, затримати бронювання поїздок до цих регіонів.
Показано, що у 2025 р. відбулися певні зміни серед головних глобальних викликів для
туризму. Фінансовий тиск залишається ключовим викликом, але він дещо послабився порівняно з
минулим кварталом. Натомість, більш помітними були занепокоєння щодо бюрократії, регулювання
та торговельної політики, а також занепокоєння щодо зменшення кількості довгострокових
міжнародних відвідувачів. На це, ймовірно, вплинули нещодавні оголошення адміністрації США
щодо глобальної торгівлі. Визначено, що п’ятьма напрямками, які отримали найбільше похвали за
співвідношення ціни та якості у письмових відгуках гостей, були Італія, Кіпр, Мальта, Греція та
Сан-Марино. Відмічено, що в цілому, сталий туризм вимірює сприйняття гостями екологічно та
соціально безпечних практик, що застосовуються операторами.

ОСВІТНІ РЕФОРМИ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИФРОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ: ШІСТЬ СИСТЕМНИХ ХАРАКТЕРИСТИК

Сергій Яковлєв — 2026-06-15

У статті обґрунтовано виокремлення цифрової комунікації освітніх реформ як
самостійного предметного поля в межах публічного управління та адміністрування. Показано, що
домінуюча лінійна модель державних комунікацій «центр – канал – аудиторія» аналітично
недостатня для аналізу багаторівневих освітніх реформ і не пояснює, чому центральні
повідомлення міністерства не транслюються автоматично у локальну управлінську дію.
Запропоновано розглядати соціальні мережі органу влади не як автономний SMM-канал, а як один
із функціонально диференційованих вузлів цифрової комунікаційної екосистеми, до якої також
належать офіційний вебсайт органу влади, відеоплатформи асинхронного відео (YouTube),
синхронні онлайн-зустрічі та вебінари (Zoom, Google Meet), месенджерні канали, професійнометодичні платформи та внутрішньошкільні цифрові групи. Систематизовано шість системних
характеристик освітніх реформ, що утворюють їх специфічний комунікаційний контур: довгий
горизонт впровадження, що генерує накопичену суспільну втому і високу чутливість до зміни
політичних циклів; багатоаудиторність із принципово різними інформаційними потребами учнів,
батьків, учителів, директорів, засновників та органів місцевого самоврядування; підвищена
емоційна чутливість і схильність до міфоутворення, посилена алгоритмічною логікою цифрових
платформ; критична залежність від локальних реалізаторів – директорів шкіл і вчителів як
«вуличних бюрократів»; міжсекторна інституційна складність із розподілом ролей між центральним
регулятором, регіональним і місцевим самоврядуванням, закладами вищої освіти та системою
зовнішнього оцінювання; присутність неповнолітніх осіб як опосередкованих, але важливих
стейкхолдерів, що задає посилену етичну рамку цифрової комунікації. Кожна з характеристик
співвіднесена з сучасними емпіричними і теоретичними дослідженнями. Запропоновано аналітичну
таблицю комунікаційних імплікацій кожної характеристики для проєктування цифрової комунікації
реформи. Підсумовано, що ефективна цифрова комунікація освітньої реформи можлива лише за
умови свідомого функціонального розподілу ролей між елементами цифрової екосистеми, а
соціальні мережі є сильним інструментом публічного сигналу, пояснення, навігації, легітимації і
роботи зі страхами, але не замінюють методичної підтримки, нормативної визначеності та
локальної професійної адаптації.