Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

ПРОГРАМА ПІДГОТОВКИ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ У СУЧАСНИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ РЕАЛІЯХ ТА МІЛІТАРИЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ ПОБУДОВИ НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА. ПОЧАТКОВА, СЕРЕДНЯ, ВИЩА ШКОЛИ. ЗАКЛАДЕННЯ ЗНАНЬ БАЗОВИХ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2024-04-06T10:03:02+03:00

В умовах відсічі збройної агресії зі сторони рф проти України постало питання щодо ефективності здійснення навчального процесу в усіх ланках освітньої системи. Формування, реалізація та вдосконалення моделі підготовки молодого покоління у сучасних геополітичних реаліях та мілітаризаційних процесах побудови нового українського суспільства є головним завданням державного управління у сфері освіти. Одним із ключових завдань державного управління у питанні підготовки молодого покоління за мілітаризаційним вектором діяльності України залишається створення належних умов для можливості ефективного впливу на всіх суб’єктів освітнього процесу. У статті досліджено сучасний стан освітньої системи в аспекті підготовки молодого покоління щодо забезпечення національних інтересів держави. Головним недоліком у побудові та впровадженні нової програми підготовки молодого покоління у сучасних геополітичних реаліях є відсутність єдиного підходу публічної адміністрації щодо управління нею. У статті проаналізовано сучасний стан законодавства, що регулює освітню систему на шляху трансформації та адаптації до сучасного вектору розвитку державного управління. Регулювання та вдосконалення здійснення навчальних заходів у початковій та середній школах є недооціненим аспектом реалізації ефективної державної політики у сфері освіти зі сторони публічної адміністрації в межах закладання основ базових знань національної безпеки. У статті досліджено основні недоліки діяльності освітньої системи під час адаптації її до геополітичних реалій навколо України. У контексті реалізації політки мілітаризації виникає ризик порушення зі сторони публічної адміністрації передбаченого каталогу прав, свобод та законних інтересів громадян. Активна участь молодого покоління у системі забезпечення національних інтересів держави має багатопланове й висхідне значення. Саме молоде покоління виступає запобіжником порушення базових цінностей зі сторони держави задля забезпечення потреб та інтересів суспільства. У статті досліджено роль молодого покоління під час реалізації визначеної політики держави.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

2024-04-06T10:47:24+03:00

У даній статті розглядається роль, що відіграє державна політика стосовно екологічних викликів та проблем, які можуть постати перед національною безпекою України. Правові аспекти екологічної політики охоплюють природоохоронні заходи для збереження навколишнього природного середовища.

Україна розробила відповідну нормативно-правову базу, екологічні програми з відновлення та охорони довкілля та намагається забезпечити необхідні кошти для реалізації цих програм. Державне регулювання екологічної сфери здійснюється за допомогою правових, адміністративних та економічних заходів, які в сукупності формують екологічну політику та визначають важелі державної екологічної безпеки країни.

Основною метою державної екологічної політики є створення ефективних економічних і правових умов для забезпечення використання наявних ресурсів з метою стабілізації та поліпшення стану навколишнього природного середовища. В умовах ринкової економіки одним із найактуальніших завдань є вдосконалення державного управління в екологічній сфері. Розвиток і вдосконалення екологічного управління нерозривно пов’язаний з об’єктивними умовами значних соціальних змін і розвитку людського потенціалу. У публікації проаналізовано низку національних законів, що мають відношення до екологічної політики держави, а саме Конституцію України та Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та ін.

На даний час суспільного розвитку до пріоритетів національних інтересів країни у сфері екологічної політики припадає забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства та збереження і відновлення навколишнього природного середовища. На сьогодні державна екологічна політика, як складова національної безпеки України, налагоджує систему ефективного державного контролю та оперативного реагування на прояв екологічних ризиків внаслідок військових дій для запобігання незворотного колапсу нормального життя, що є наслідком військової агресії та сприяє розвитку всіх галузей країни і швидкому відновленню нормального життя у післявоєнний період.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ В УМОВАХ ВІЙНИ: РЕКОМЕНДАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

2024-04-06T11:07:27+03:00

У статті проаналізовано проблеми освіти в умовах збройних конфліктів, зокрема управлінський аспект, організацію навчання та розробку заходів для захисту освіти під час надзвичайних ситуацій та військових дій. Основна мета дослідження – розгляд рекомендацій міжнародних і неурядових організацій забезпечення навчального процесу під час військових конфліктів. У статті аналізуються причини нападів на освіту та прямі і довгострокові негативні наслідки для системи освіти, які визначаються цими організаціями. Констатується, що для забезпечення продовження навчального процесу під час військових дій існують різноманітні формати, які освітяни можуть розглядати в залежності від конкретної ситуації. Забезпечення навчання в інший спосіб передбачає створення можливостей для доступу учнів до навчання, незважаючи на переривання звичайного навчального процесу. Альтернативні методи можуть включати зміну місць навчання, неформальні програми, інтенсифікацію навчання, створення тимчасових місць для навчання чи домашні школи, а також можливе використання дистанційних методів навчання.

Необхідність забезпечення неперервності освіти є важливим аспектом для стримування подальшого насильства та запобігання загостренню кризи. Також важливо уникати використання шкіл у військових цілях, гарантуючи їхню безпеку для навчання. З метою досягнення цієї мети освітяни повинні розглядати різні шляхи, які можуть бути використані в конкретних обставинах. Деякі з цих шляхів можуть бути включені до заздалегідь розроблених планів дій у надзвичайних ситуаціях або шкільних планів безпеки.

Забезпечення неперервності освітнього процесу передбачає здійснення навчання іншими методами, що дозволяють учням зберігати доступ до освіти навіть під час перерв у звичайній системі навчання. Методи альтернативного навчання можуть включати, але не обмежуються змінами місць навчання, неформальними навчальними програмами, прискореними заняттями, тимчасовими місцями для навчання та дистанційними методами.

Дослідження, представлене у цій статті, не охоплює всі аспекти та виклики, що виникають у сфері освіти під час війни. Майбутні дослідження повинні вивчати питання неперервності освіти на всіх рівнях умов війни, включаючи розробку та впровадження спеціальних навчальних курсів для управлінців, вчителів, педагогічних працівників та науковців, спрямованих на забезпечення неперервності навчання в умовах війни. Також актуальною є проблема надання допомоги жертвам військових конфліктів, зокрема дітям, розвиток психолого-педагогічних практик, психосоціальної підтримки та методів, спрямованих на допомогу учням.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ В УКРАЇНІ: ПИТАННЯ ТЯГЛОСТІ ТРАДИЦІЙ В ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ ТА ҐЕНЕЗА ТЕРМІНОЛОГІЇ

2024-04-06T11:20:48+03:00

У статті досліджено сутність територіальної громади, її характеристики в різні історичні періоди, становлення та еволюцію інституту територіальної громади з часів Київської Русі дотепер, а також ґенезу термінології у цій сфері. Автори встановили форми організації громадського життя на локальному рівні в різні історичні періоди та особливості вирішення важливих питань місцевого значення.

Встановлено, що давніми прототипами сучасних територіальних громад були «верв» (Київська Русь), «копа», «волость» (литовсько-польський період), громада (XVІ ст.), «община» (на землях України, які перебували у складі Російської імперії XIX – на початку XX ст.), «ґміна» (західноукраїнські землі XIX – на початку XX ст.). Акцентовано, що для розвитку місцевого самоврядування важливу роль відіграло магдебурзьке право, яке надавалося містам. Суть його полягала в тому, що міське населення звільнялося від юрисдикції урядової адміністрації і отримувало самоврядування на корпоративній основі, а міщани мали свою власну громаду з власним судом на основі окремих для кожного міста привілеїв, наданих від власника населеного пункту.

У статті також досліджуються місцеві органи влади в різні історичні періоди та функції, якими вони були наділені. Зокрема дається характеристика таким формам тогочасного самоврядування як віче, копний суд, староста, війт, «сходи», міські думи.

Зроблено висновки, що структура та функції територіальних громад у різні історичні періоди були різними, проте, загалом під територіальною громадою розумілася певна спільнота, яка відповідала тим чи іншим характеристикам залежно від історичної епохи. Розуміння традиційних аспектів тяглості громадських спільнот в історичному контексті є необхідним для успішного впровадження сучасних моделей управління. Забезпечення підтримки та зв’язку з минулим може виявитися суттєвим фактором у сприйнятті та прийнятті змін.

Автори наголошують, що дослідження генези термінології є ключовим аспектом у забезпеченні зрозумілості та уніфікації відповідних термінів та понять, а зокрема «громада», «староста». Це важливо для ефективної комунікації між владою, громадянами та експертним середовищем під час реалізації реформ у сфері місцевого самоврядування.

Авторами зазначено, що в Україні існують давні традиції територіальних громад, які значною мірою опираються на історичну пам’ять народу, майже не були перервані, якщо не рахувати відносно недовготривалого періоду радянської влади, яка все ж не змогла знищити самоврядні традиції українців.

ВИКОРИСТАННЯ CHATGPT У ПУБЛІЧНІЙ СЛУЖБІ: НЕДОЛІКИ ТА ПЕРЕВАГИ

2024-04-06T11:42:13+03:00

Стаття присвячена проблемі застосування алгоритму штучного інтелекту ChatGPT у професійній діяльності публічними службовцями. Сьогодні штучний інтелект набуває все більшої популярності, через що неможливо не допустити його використання у діяльності особами різних професій. Тому постає вимога – створити рекомендації, які б дозволили найефективніше використовувати алгоритми штучного інтелекту, при цьому не зробивши людей залежними від нього. Результати дослідження отримані за рахунок практичної перевірки різних функціональних завдань через штучний інтелект, а саме версії ChatGPT 3.5 від OpenAI. Досліджено міжнародні та українські нормативно-правові акти, які регулюють діяльність та використання штучного інтелекту та визначено, що сьогодні Україна лише починає напрацьовувати законодавчу базу у даній сфері.

Виявлено основні напрямки застосування алгоритму, такі як сприяння генерації ідей, пошук інформації та підготовка чернеток. Зазначено, що ChatGPT може виявитися корисним при обробці великих обсягів інформації, пошуку зміненого тексту, а також в інших аспектах роботи з великим обсягом даних. Вказано, що чат-бот може стати свого роду освітнім хабом, який дозволяє швидко отримати стислу інформацію з нагальних питань.

Водночас, для ChatGPT характерна низка недоліків: «галюциназія нейромережі», обмежений обсяг генерованого тексту, потреба у попередніх поясненнях, залежність користувача від алгоритму тощо, виствітлюючи які автор приходить до висновків, що ChatGPT в реаліях сьогодення не спроможний замінити публічних службовців, а може бути використаний тільки у якості допоміжного інструменту для пришвидшення виконання деяких рутинних завдань. Автор вбачає його радше як інструмент оптимізації роботи, підкреслюючи важливість збереження гуманітарного підходу та контролю за діяльністю штучного інтелекту у сфері публічної служби.

ДЕРЖАВНА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

2024-04-06T12:39:02+03:00

Повномасштабне вторгнення росії, його екоцидні наслідки, процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність збереження довкілля, а отже, потребують від України вжиття термінових заходів. Упродовж тривалого часу економічний розвиток держави супроводжувався незбалансованою експлуатацією природних ресурсів, низькою пріоритетністю питань захисту довкілля, що унеможливлювало досягнення сталого розвитку.

У сфері безпеки і оборони має бути вирішене питання доступу до об’єктів військово-оборонного промислового комплексу для здійснення відповідного нагляду та контролю за дотриманням на цих об’єктах природоохоронного законодавства, запобігання забрудненню поверхневих та ґрунтових вод нафтопродуктами, знищенню природних ландшафтів тощо з метою мінімізації наслідків діяльності на цих об’єктах, що сприятиме реформам у сфері безпеки і оборони та впровадженню стандартів НАТО. Запровадження міжнародних стандартів систем екологічного управління на підприємствах і в компаніях сприятиме розвитку системи управління навколишнім природним середовищем та реалізації в Україні міжнародних природоохоронних ініціатив.

Впровадження системи управління екологічними ризиками в усіх сферах національної економіки сприятиме запобіганню катастроф техногенного та екологічного характеру. Метою державної екологічної політики є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем.

Досягнення цілей державної екологічної політики здійснюватиметься через стабілізацію екологічної ситуації шляхом закріплення змін у системі державного управління, які відбулися за допомогою реформування системи державного екологічного управління, імплементацію європейських екологічних норм і стандартів, удосконалення систем екологічного обліку та контролю, впровадження фінансово-економічних механізмів стимулювання екологічно орієнтованих структурних перетворень в економіці.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ: НОРМАТИВНО-ІНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ

2024-04-06T12:46:09+03:00

У статті проаналізовано сучасний стан та основні проблеми здійснення державно-приватного партнерства в України. Зокрема, надано характеристику договорам на умовах державно-приватного партнерства за період 2022–2023 рр. Подано перелік сфер та форм здійснення державно-приватного партнерства, відповідно до яких відбувається фінансування державно-приватного партнерства. Зазначено основні причини уповільнення розвитку державно-приватного партнерства, зокрема через наявність проблематики, яка стосується особливостей статусу об’єктів, зокрема в частині визначення власності. Зазначено інституції та особливості їх діяльності у сфері реалізацій проєктів державно-приватного партнерства. Виявлено, що впродовж тривалого часу в Україні зберігається ситуація, коли на центральному та місцевому рівнях одразу декілька органів державної влади відповідають за підтримку проєктів у межах державно-приватного партнерства, а саме мова йде про дублювання функцій Державного агентства з інвестицій та управління національними проєктами та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Тому актуальними залишаються завдання органів влади у частині реалізації пілотних проєктів державно-приватного партнерства, що дозволять результативно вирішувати актуальні проблеми суспільного життя та наочно продемонструвати переваги застосування проєктів у межах державно-приватного партнерства. Зазначені у статті проблеми державно-приватного партнерства вказують на необхідність розробки та впровадження дієвої державної політики щодо їх вирішення, зокрема пріоритетом мають бути запровадження ефективного механізму надання державної підтримки у сфері державно-приватного партнерства, узгодженість нормативно-правової бази з питань державно-приватного партнерства, вдосконалення механізму тарифного регулювання та економічна необґрунтованість тарифів. У статті здійснено дослідження сучасного стану та основних проблеми розвитку державно-приватного партнерства в Україні через призму нормативних та інституційних аспектів.

ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ В КОНТЕКСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2024-04-06T12:56:34+03:00

Система соціального захисту, охорони здоров’я, психологічної реабілітації та соціалізації ветеранів війни наразі потребує вдосконалення. Пільги та гарантії ветеранам війни надаються більш ніж 18 центральними, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, що призводить до питань підзвітності, ефективної організації, дублювання повноважень тощо. Пільги та гарантії військовослужбовців регулюються 156 законодавчими актами, деякі з яких не мають процедури імплементації та не підлягають виконанню. Це спричиняє обмеження прав та соціального забезпечення ветеранів війни, а дублювання нормативно-правових актів радше вносить плутанину, ніж сприяє досягненню цілей. Реформа підтримки ветеранів війни передбачає використання комплексної стратегії підвищення соціальної захищеності ветеранів війни та впровадження нових методів і практик для вирішення їх ключових проблем.

Актуальним на сьогодні є дослідження теоретичних і практичних особливостей реформування медико-соціального забезпечення ветеранів війни в контексті вдосконалення саме державної ветеранської політики підтримки ветеранів, яка спрямована на захист прав ветеранів війни, покращення їх соціального забезпечення, охорони здоров’я, психологічної реабілітації, соціальної та професійної адаптації, вшанування їх пам’яті та сприяння їх суспільному іміджу. Вагомим принципом реформування медико-соціального забезпечення ветеранів війни стане людиноцентричний підхід. Державна політика медико-соціального забезпечення учасників бойових дій формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері медико-соціального забезпечення учасників бойових дій. Тому актуальним залишається дослідження теоретичних і практичних особливостей реформування медико-соціального забезпечення ветеранів війни в контексті вдосконалення державної ветеранської політики.

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2024-04-06T13:12:13+03:00

Наразі аграрний сектор є важливим складником економіки України, забезпечуючи зростання валового внутрішнього продукту та зниження рівня безробіття. Розвиток цієї галузі визначається не лише внутрішнім попитом, а й можливостями експорту сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки. Проте, для максимізації експортного потенціалу необхідне активне впровадження політики експорту. Зростаючий попит на українські сільськогосподарські товари на зовнішніх ринках створює можливості для розвитку аграрного сектору економіки та збільшення його прибутковості. Цей процес ускладнюється через зміни у міжнародних торговельних угодах, введення тарифних бар’єрів та зміни технічних стандартів, блокування експортних шляхів, наслідки та ризики військових дій, що обмежує доступ українських товарів на зовнішні ринки.

У такому контексті важливо приділити увагу розробці політики експорту, адаптації до змін в міжнародному торговельному середовищі, забезпеченню високих стандартів якості та безпеки продукції. Також необхідно вдосконалювати механізми підтримки експортерів та створювати сприятливі умови для їх діяльності на зовнішніх ринках, забезпечити захист та ефективне страхування від військових ризиків. У цілому, ефективне державне управління є важливим чинником успішного впровадження експортної стратегії та забезпечення стійкого розвитку аграрного сектору економіки України в глобальному економічному середовищі.

Результати дослідження вказують на необхідність формування ефективної стратегії розвитку аграрного експорту України, враховуючи різноманітні виклики, що стоять перед аграрним сектором економіки країни. Важливими аспектами є пристосування до змін кліматичних умов, розвиток експортної інфраструктури та підтримка виробників у вигляді державної фінансової підтримки, заходів щодо розширення ринків збуту, післявоєнне відновлення. Аналіз інструментів та напрямків розвитку, представлених у стратегії розвитку аграрного експорту, свідчить про необхідність комплексного підходу до управління аграрним сектором економіки.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕЦІЇ СТВОРЕННЯ РАКЕТНО-КОСМІЧНОЇ ТЕХНІКИ: АСПЕКТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

2024-04-06T13:26:26+03:00

За останні шість десятиліть космічна галузь значно зросла та еволюціонувала. Експлуатація космосу під егідою декількох космічних держав перетворилась на вид діяльності у понад 60 країнах по всьому світу. Для її фінансування окрім державного капіталу активно почав залучатbся і приватний у вигляді інвестиційних ресурсів, що дозволило збільшити темпи її розвитку в декілька разів. Останнім роками інтерес до дослідження космосу та переваг, які можна отримати в його результаті значно зріс. Це стало можливим за рахунок значного спрощення подорожей за межі Землі під впливом інноваційних тенденцій. Відтак, у науковому дослідження визначено поточні тенденції у світовій космічній галузі. Встановлено роль космічної сфери у загальному розвитку країни та формуванні її конкурентних переваг.

Окреслено ключові напрямки спрямування космічних подорожей у наш час і роль багаторазових систем запуску для орбітальних транспортних засобів у їх актуалізації. Охарактеризовано багаторазову систему запуск SN20, розроблену компанією SpaceX, як основу для створення можливостей подорожей на Марс. Визначено її технічні характеристики та послідовність проходження нею процедури її ліцензування на перший запуск. Досліджено динаміку зміни вартості ракетних запусків під впливом інновацій.

Встановлено причини відновлення подорожей на Місяць та проведено паралель між впливом таких подорожей на подальшу колонізацію Марсу. Визначено поточні тенденції у сфері супутникових запусків, проаналізовано кількість спроб орбітальних запусків у розрізі країн світу, а також визначено прогноз зміни кількості супутників до 2030 р. Досліджено проблему боротьби із космічним сміттям, яке залишилось із минулих місій і залишатиметься від майбутніх. Визначено напрямки використання космічних технологій для боротьби із глобальним потеплінням. Проаналізовано шляхи використання 3D-друку для потреб майбутніх космічних місії. Досліджено структуру спрямування венчурного капіталу в космічні технології у розрізі країн світу, а також у розрізі стадій реалізації космічних проєктів у вартісному та кількісному вимірі.

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО Е-УРЯДУВАННЯ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

2024-04-06T14:11:58+03:00

У статті розглядаються інноваційні підходи до провадження публічного управління в умовах невизначеності.

Акцентовано увагу на інноваціях та інноваційній діяльності в системі публічного управління та адміністрування в Україні, країнах ЄС та США.

Здійснено огляд інноваційних підходів до публічного управління, що застосовуються в умовах невизначеності: цільове публічне управління, обʼєктне публічне управління, інтелектуальне саморегулювання тощо. Окремим кластером відзначено Е-урядування як аспект інноватики публічно-управлінської діяльності та визначено аспекти його застосування в Україні та деяких розвинених державах світу (країни-члени ЄС, США) та здійснено огляд інноваційно-електронного формату публічного управління як відповіді на тенденції удосконалення галузі в епоху глобалізації.

Означено сегмент інноваційного розвитку як складову публічного управління та адміністрування безпосередньо в Україні. Розглянуто контексти впровадження публічно-управлінських інновацій у контексті виконання Україною положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС від 21.03.2014 р.

Досліджено інноваційні механізми видозміни організаційно-структурних стандартів публічної влади. Виокремлення ланцюг «організаційні публічно-владні структури – управлінська стратегізація – мобілізація людського ресурсу – інноваційно-креативна система публічного управління (влади)».

Визначено особливості впровадження інновацій та інноваційної діяльності в системі публічного управління з теоретичної, логічної та понятійної теорій. Розглянуто ключові теорії публічного управління та окреслено найбільш ефективно-актуальні на думку автора методології інноваційної публічно-управлінської діяльності.

Визначено цілі трансформацій публічного управління в Україні та специфіку провадження вітчизняного Е-урядування в умовах геополітичної нестабільності та національно-державних викликів.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

2024-04-06T14:24:54+03:00

У статті висвітлено організаційний аспект цифровізації публічного управління в Україні, зокрема функції його основного суб’єкта – Міністерства цифрової трансформації України (Мінцифри). Проведений нами аналіз вказує на недослідженість організаційного аспекту цифровізації публічного управління в Україні. З’ясовано, що Міністерство цифрової трансформації України є основним суб’єктом публічного управління, який здійснює організацію усього процесу цифровізації публічного управління в Україні. При цьому, Мінцифри здійснює не тільки формування, а також реалізацію державної політики у сферах цифровізації, цифрового розвитку, цифрової економіки, цифрових інновацій та технологій, робототехніки та роботизації, електронного урядування та електронної демократії, розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та інших дотичних сферах.

Розглянуто усі функції Мінцифри і згруповано їх під таким кутом зору: функції формування політики та функції реалізації політики. Установлено, що саме функції формування політики є основними для Мінцифри, як міністерства відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». При цьому, з огляду на те, що міністр Мінцифри, як член Уряду, особисто відповідає за формування та реалізацію державної політики у сферах, що визначені законодавством, з’ясована потреба у деконцентрації функцій міністерства як інституції публічного управління (функції формування політики) та переданні іншим інституціям публічного управління функцій реалізації політики. Така деконцентрація функцій сприятиме посиленню демократичних основ публічного управління.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ

2024-04-07T09:55:57+03:00

У статті розкрито особливості здійснення державної політики у сфері соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій в Україні. На сьогодні потребують врегулювання низка питань, пов’язаних з психологічним та соціальним захистом осіб, яким установлено один з таких статусів: учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни; учасника війни; постраждалого учасника Революції Гідності; члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана війни; члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України. Розкрито основні поняття сфери соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій в Україні відповідно до законодавства України. Охарактеризовано організаційно-правові засади державної політики у сфері соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій в Україні. Актуальним залишається діяльність суб’єктів державної політики у сфері соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій в Україні. Зокрема, проаналізовано діяльність Міністерства у справах ветеранів України, яке є центральним органом виконавчої влади, забезпечує формування державної політики у сфері соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій в Україні. Розкрито основну його діяльність за напрямками у сфері соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій. Проаналізовано динаміку діяльності центрів соціально-психологічної реабілітації населення та проєкту MARTA (Mental Adaptation and Rehabilitation Tools and Analysis з англ. – Інструменти психологічної адаптації та реабілітації та їх аналіз).

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ПОЛІТИКОЮ У БУДІВНИЦТВІ

2024-04-07T10:55:48+03:00

Стаття присвячена аналізу механізмів, що використовуються державою для управління інвестиційною політикою в будівництві. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю залучення інвестицій в будівельну галузь, яка має ключове значення для сталого розвитку економіки.

Мета статті – систематизація та оцінка наявних механізмів державного управління інвестиційною політикою в будівництві та визначення шляхів їх подальшого вдосконалення. Для досягнення мети в процесі дослідження було вирішено низку завдань: визначено поняття «інвестиційна політика; проаналізовано стан будівельної галузі в Україні та проблеми, які уповільнюють її розвиток; окреслено роль інвестицій у вирішенні цих проблем; систематизовано та проведено оцінку механізмів державного управління інвестиційною політикою в будівництві; запропоновано шляхи їх подальшого вдосконалення. В ході дослідження використані загальнонаукові методи пізнання: індукції та дедукції, аналізу та синтезу, асоціації та аналогії.

За результатами дослідження встановлено, що уряд активно впроваджує різні механізми управління інвестиційною політикою в будівництві. Серед них – створення інвестиційного законодавства, структурування джерел фінансування, регулювання цін, впровадження системи стандартизації та сертифікації в будівництві, бюджетні трансферти, субсидії та дотації й страхування інвестиційних ризиків. Однак такі проблеми, як корупція, недосконалість законодавства, нерозвинута інфраструктура, обмежена фінансова підтримка малого та середнього бізнесу, нестабільність економічної та податкової політики, недостатній розвиток інновацій та технологій, нестача кваліфікованої робочої сили, відсутність гарантій захисту інвестицій в умовах війни, недостатній попит на продукцію інвестиційного проєкту, відсутність довіри інвесторів у здатності України захистити їхні інвестиції залишаються, що перешкоджає ефективності цих механізмів. Тому необхідно не лише провести інституційні реформи та переглянути нормативно-правову базу, але й забезпечити дотримання чинних законів та нормативно-правових актів. Крім того, такі заходи, як впровадження страхування інвестицій, гарантій повернення інвестицій та захисту прав інтелектуальної власності мають вирішальне значення для зміцнення довіри інвесторів та зменшення ризиків.

Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування отриманих результатів для подальшого вдосконалення механізмів державного управління інвестиційною політикою в будівництві, що сприятиме сталому розвитку економіки та підвищенню конкурентоспроможності країни.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

2024-04-07T11:08:08+03:00

У статті доведена необхідність дослідження розвитку державної аграрної політики України в умовах євроінтеграції. Метою статті є визначення напрямів подальшого розвитку державної аграрної політики України, враховуючи євроінтеграційні виклики та ризики воєнного часу, для відновлення агропромислового комплексу. Інформаційною базою дослідження стали звіти та аналітичні матеріали Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики, Інституту стратегічних досліджень України, Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Розумкова, міжнародної конференції в Лугано, План відновлення України 2022 р. та інші статистичні матеріали. У статті приділено увагу механізмам євроінтеграції України та досягненням в цьому напрямках у 2022–2023 рр. Особливу увагу приділено секторальній інтеграції, а саме результатам євроінтеграційного процесу агропромислового комплексу України. Проаналізовано зміни у структурі агропромислового комплексу під час воєнних дій та визначено напрями держави щодо регулювання цих процесів на рівні держави та регіонів. Також розглянуто План відновлення України з позиції визначення проблем та шляхів їх подоланням в агропромисловому секторі економіки для забезпечення подальшого руху до європейського ринку.

У висновках визначено, що пріоритетами нової державної аграрної політики України у процесі відновлення та євроінтеграції стануть: надання прямої фінансової підтримки фермерам шляхом диверсифікації сільськогосподарського виробництва та створення продовольчо-енергетичних систем; стимулювання екологічної та соціальної сталості продовольчих систем в Україні відповідно до Європейського зеленого курсу; розвиток потенціалу інституцій, пов’язаних із забезпеченням кліматично стійкого відновлення; допомога фермерам у розумному використанні коштів, виділених на підготовку до вступу в ЄС з метою інтеграції аграрного сектору України в систему ЄС.