Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПРОЦЕСНО-ОРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МЕРЕЖІ СПОРТИВНИХ СПОРУД НА РІВНІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Андрій Бабич — Tue, 13 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано необхідність переходу від застарілих функціональних
моделей до процесно-орієнтованого управління розвитком мережі спортивних споруд на рівні
місцевого самоврядування України. Проаналізовано сучасний стан менеджменту в галузі, виявлено
процедурні дисфункції, дублювання повноважень та низьку координацію між муніципальними
підрозділами. Особливу увагу приділено декомпозиції діяльності органів місцевої влади на чіткі
бізнес-процеси: від стратегічного проєктування та залучення інвестицій до капітального
будівництва й експлуатації об’єктів в умовах бюджетних обмежень.
Актуалізовано, що сучасний етап розвитку територіальних громад в Україні вимагає
радикального перегляду підходів до менеджменту муніципальних активів, серед яких мережа
спортивних споруд посідає одне з ключових місць для забезпечення соціально-економічного
відтворення людського капіталу. Традиційна функціональна модель управління, що досі домінує в
органах місцевого самоврядування, демонструє низьку ефективність в умовах жорсткого дефіциту
бюджетних ресурсів, безпекових викликів воєнного стану та процесів євроінтеграції.
Досліджено інструменти реінжинірингу управлінських процедур на основі впровадження
проблемно-орієнтованої цифровізації та інтеграції сучасних платформних рішень. Визначено, що
ключовим механізмом фінансової стійкості проєктів має стати застосування моделей публічноприватного партнерства, які базуються на оцінці повного життєвого циклу споруд. Запропоновано
авторську систему ключових показників ефективності (KPI) для оперативної оцінки процесів
управління, що забезпечує прозорість рішень та оптимізацію витрат на утримання керівного
апарату.
Обґрунтовано, що практична значущість дослідження полягає у розробці конкретних
рекомендацій для органів місцевого самоврядування щодо реструктуризації систем управління
спортивними активами. Доведено, що перехід на процесні рейки дозволить мінімізувати часові
втрати, підвищити інституційну спроможність громад та адаптувати спортивну мережу до кризових
викликів. Сформульовані висновки можуть бути використані при підготовці програм місцевого
економічного розвитку та в подальших наукових розробках з менеджменту інфраструктурних
проєктів.

СУЧАСНА ПАРАДИГМА ДЕРЖАВНОЇ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ТА ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Олена Бражко, Марина Киркач — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретико-методологічну реконструкцію сучасної парадигми
державної ґендерної політики, яка розглядається як багаторівнева інституційна система,
детермінована взаємодією базових соціальних інститутів – статі, ґендерної ідентичності та
ґендерних ролей. Запропонований підхід дозволяє інтерпретувати ґендерну політику як складну
конфігурацію нормативних, ціннісних та організаційних компонентів, що формують її інституційну
архітектуру та визначають логіку державного регулювання у цій сфері. Емпіричний вимір
дослідження базується на аналізі трансформацій ґендерних відносин в умовах децентралізації та
кризових викликів, включно з воєнним станом. Встановлено наявність структурно відтворюваних
ґендерних дисбалансів, які проявляються у сегментації ринку праці, вертикальній та горизонтальній
професійній стратифікації, а також у нерівномірному доступі до економічних ресурсів і кар’єрного
зростання. Окремо зафіксовано феномен подвійного навантаження жінок, що поєднує професійну
зайнятість із непропорційно високим обсягом неоплачуваної репродуктивної праці. Поглиблений
аналіз статистичних даних у сфері зайнятості та оплати праці дозволив ідентифікувати як вікові, так
і структурні форми ґендерної нерівності, що відтворюються через інституційно закріплені соціальні
норми та стереотипізовані уявлення щодо ґендерних ролей. Це свідчить про інерційний характер
соціальних механізмів відтворення нерівності навіть в умовах нормативного прогресу у сфері
рівних прав і можливостей. Додатковий компаративний аналіз представництва жінок і чоловіків у
системі публічного управління, політичному секторі та бізнес-середовищі засвідчив наявність
сегментованих моделей зайнятості та збереження галузевої ґендерної концентрації. Водночас
порівняння з країнами Європейського Союзу демонструє поступову позитивну динаміку щодо
політичного представництва жінок в Україні, хоча загальний рівень ґендерного паритету
залишається нижчим за середньоєвропейські показники.

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ГРОМАДСЬКОГО ТРАНСПОРТУ З ВИКОРИСТАННЯМ ВЕЛОСИПЕДНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ МІСТА

Тимур Велієв — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

В статті зауважено, що в умовах повномасштабної збройної агресії російської
федерації проти України значення сучасної велосипедної інфраструктури суттєво зросло, оскільки
руйнування транспортної інфраструктури, перебої у функціонуванні громадського транспорту та
необхідність забезпечення безперервної мобільності населення актуалізували пошук
альтернативних моделей організації транспортного сполучення. Мета статті полягає в аналізі
сучасного стану розвитку активної мобільності в громаді, доступності велосипедної інфраструктури
й обґрунтуванні реформування системи громадського транспорту з використанням велосипедної
інфраструктури міста. Встановлено високий рівень узгодженості Концепції розвитку велосипедної
інфраструктури Ірпінської міської територіальної громади (далі – Концепція) з чинними
стратегічними документами державного, регіонального та місцевого рівнів, що забезпечує
інституційну цілісність транспортної політики та мінімізує ризики фрагментарності управлінських
рішень. Концепція формує передумови для розвитку безперервної велосипедної мережі з
функціональною диференціацією маршрутів та інтеграцією навігаційних елементів у міський
простір.
Обґрунтовано, що розвиток велосипедної інфраструктури є чинником підвищення безпеки
дорожнього руху, зменшення транспортного навантаження та покращення екологічного стану
території. Доведено, що реалізація Концепції має позитивний соціально-економічний ефект, який
проявляється у розвитку малого та середнього бізнесу, розширенні доступності міської
інфраструктури, формуванні ринку супутніх послуг (прокат, сервіс, логістика), а також у підвищенні
туристичної привабливості та конкурентоспроможності Ірпінської міської територіальної громади.
Зазначено, що сучасні умови функціонування територіальних громад обумовлюють
необхідність перегляду підходів до розвитку велосипедної інфраструктури як об’єкта державної
транспортної політики. Її розбудову доцільно розглядати не лише як інструмент забезпечення
сталої міської мобільності, а і як складову механізму підвищення транспортної безпеки, кризової
стійкості та інституційної спроможності територіальних громад. Такий підхід відповідає сучасним
принципам публічного управління, орієнтованим на формування безпечного, інклюзивного та
людиноцентричного міського середовища.

МЕХАНІЗМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНОЮ АДАПТАЦІЄЮ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯМ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

Володимир Гентош — Wed, 14 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз та обґрунтовано
організаційно-управлінські інструменти адаптації успішних європейських практик професійного
відновлення та зайнятості комбатантів у вітчизняне законодавство. Актуальність дослідження
зумовлена необхідністю подолання управлінської обмеженості чинних механізмів ветеранської
політики в Україні в умовах правового режиму воєнного стану та повоєнного відновлення.
Модернізація системи працевлаштування учасників бойових дій є базовим чинником збереження
людського капіталу та стабілізації ринку праці.
З позицій публічного управління доведено необхідність переходу від пасивного регулювання
безробіття до активного стимулювання самозайнятості та підвищення конкурентоспроможності
ветеранів. Особливу увагу в межах дослідження приділено вивченню специфіки фінансування та
адміністрування програм зміни кваліфікації демобілізованих осіб у країнах Європейського Союзу.
Розглянуто дієві фіскальні та грантові інструменти політики згуртованості, які спрямовані на
формування стійких партнерських мереж між органами влади, бізнес-структурами та інститутами
громадянського суспільства.
Визначено роль та ефективність європейських інституційних моделей надання субсидій
роботодавцям, які створюють спеціалізовані робочі місця для ветеранів війни та забезпечують їхній
тривалий менторський супровід. На основі компаративного аналізу виявлено правові та інституційні
диз’юнкції у вітчизняній системі виконавчої влади, які стримують ефективне перенесення
передових управлінських технологій у практику українського державотворення.
Практична значущість отриманих результатів полягає у розробці концептуальних засад та
Дорожньої карти модернізації діяльності державних центрів зайнятості відповідно до європейських
стандартів доброго врядування.
Запропоновано конкретні механізми трансформації цих структур із суто бюрократичних
органів у гнучкі сервісні інститути індивідуального кар’єрного супроводу ветеранів. Обґрунтовано
необхідність нормативного закріплення трирівневої системи збалансованих індикаторів для
моніторингу соціальної та некомерційної ефективності програм професійної реінтеграції на рівні
територіальних громад. Сформульовані висновки та рекомендації можуть бути безпосередньо
використані органами публічної влади під час реформування законодавства у сфері соціального
захисту та адаптації захисників України.

БЕЗБАР’ЄРНА ТРАНСПОРТНА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ОБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ

Наталія Зикун , Олександра Васильєва , Інна Канцур — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

Повномасштабна збройна агресія російської федерації суттєво загострила
проблеми доступності транспортної інфраструктури України, що актуалізувало необхідність
розвитку безбар’єрного транспортного середовища як важливої складової публічного управління та
повоєнного відновлення територій. Метою статті є аналіз сучасного стану доступності транспортної
інфраструктури для маломобільних груп населення й обґрунтування пріоритетних напрямів
удосконалення публічного управління її розвитком в умовах воєнного стану та повоєнної відбудови
країни. Методологічною основою дослідження стали системний, порівняльний і статистичний
методи, інформаційну основу становили наукові джерела, нормативно-правові акти та результати
всеукраїнського моніторингу стану безбар’єрності транспортної інфраструктури, проведеного
Міністерством розвитку громад та територій України у 2025 р., що здійснювалось за показниками
фізичної й інформаційної доступності транспортних засобів та об’єктів транспортної
інфраструктури.

Встановлено, що, попри сформовану нормативно-правову базу, рівень практичної реалізації
державної політики безбар’єрності залишається недостатнім і характеризується значною
міжрегіональною диференціацією. Виявлено найбільш проблемні місця, що свідчить про
фрагментарний характер модернізації транспортної інфраструктури, недостатній розвиток
цифрових сервісів, недосконалість інформаційного забезпечення моніторингу доступності в умовах
воєнного стану. Серед наведених пропозицій наголошено на необхідності переходу від локального
усунення окремих бар’єрів до системної моделі публічного управління розвитком безбар’єрної
транспортної інфраструктури, що передбачає інтеграцію принципів безбар’єрності й універсального
дизайну у стратегічне, просторове та транспортне планування, запровадження єдиної методики
аудиту та системи індикаторів оцінювання, розвиток цифрових сервісів і системного моніторингу
транспортної доступності. Реалізація запропонованих підходів сприятиме підвищенню
ефективності публічного управління, формуванню безперервного безбар’єрного транспортного
середовища і забезпеченню рівного доступу населення до транспортних та інших публічних послуг.

СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ ДОКАЗОВОЇ ПОЛІТИКИ ТА ДЕМОКРАТИЧНОЇ СТІЙКОСТІ В УМОВАХ ПОЛІКРИЗИ: ДОСВІД УКРАЇНИ

Леся Ільченко-Сюйва , Олександр Кілієвич , Геннадій Рябцев — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті комплексно досліджено роль стратегічних комунікацій (StratCom) як
трансформаційної управлінської інновації в системі суспільного врядування. Автори
зосереджуються на здатності StratCom виступати «містком» між виробленням доказової політики
(evidence-based policymaking), та завданнями демократичної стійкості в умовах тривалої глобальної
полікризи. На прикладі України, яка протистоїть екзистенційним викликам гібридної агресії,
проаналізовано процес переходу від реактивного інформування до проактивного управління
смислами.
У дослідженні детально оцінено структурне впровадження інструментів StratCom у
стратегічне управління, бюджетування та оцінювання політики. Автори доводять, що комунікація
перестає бути допоміжною функцією, перетворюючись на наскрізний елемент вироблення владних
рішень. Використовуючи емпіричні дані індикаторів GovTech Світового банку, аналіз
функціонування екосистеми «Дія», платформи DREAM та системи ProZorro, у статті продемонстровано, як цифровізовані механізми зворотного зв’язку та системи соціального
моніторингу в реальному часі перетворюють громадську думку на безпосереднє джерело даних
для оперативного коригування державної політики.
Особливу увагу приділено етичним та інституційним викликам: ризикам «інституційної
захопленості» (political capture), проблемі медіаплюралізму в умовах воєнного стану та потребі в
управлінні знаннями (Knowledge Management). Автори обґрунтовують необхідність
інституціоналізації StratCom через створення державних репозиторіїв успішних практик та
впровадження механізмів «інституційної наступності», що унеможливлюють ерозію експертизи при
політичних ротаціях. Підсумовано, що сучасна модель стратегічних комунікацій слугує інноваційним
метарівнем публічного управління, що забезпечує синергію між даними, ціннісними орієнтирами
суспільства та демократичною легітимністю. Стаття містить конкретні рекомендації для органів
державної влади щодо розвитку систем превентивної комунікації (prebunking), підвищення
когнітивної стійкості населення та переходу до повноцінного медіаплюралізму у повоєнний період.

ПЕРШИЙ ЕТАП РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ «ТИСЯЧОВЕСНА» В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: АНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Геннадій Казаков — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті висвітлено сутність програми «Тисячовесна», запровадженої урядом
України у 2026 р., а також проаналізовано досягнення та прорахунки першого етапу цієї програми.
Встановлено, що «Тисячовесна» відрізняється від попередніх механізмів державної підтримки
культурної сфери насамперед масштабом фінансування та широтою охоплення культурних
індустрій. Загальний бюджет програми становить 4 млрд грн, які розподілено між сімома
напрямами.
Проаналізовано основні завдання першого етапу програми, що передбачав інформування
потенційних учасників, збір і перевірку заявок та формування експертних комісій. Визначено рівень
зацікавленості представників культурних індустрій у державній підтримці. Водночас виявлено
істотну нерівномірність активності за окремими напрямами, що свідчить про різний рівень
інституційної та проєктної спроможності секторів культурних індустрій.
Окрему увагу приділено ефективності інформаційної кампанії програми. Проведено
анкетування представників музичної індустрії, за результатами якого визначено, що три чверті
опитаних не знали про цю програму.
Досліджено організаційні засади конкурсного відбору та діяльності експертних комісій.
Виявлено потенційні ризики конфлікту інтересів, зумовлені специфікою українського культурного
середовища, а також недостатню деталізацію критеріїв оцінювання конкурсних проєктів.
Обґрунтовано доцільність завчасного оприлюднення критеріїв, їхньої питомої ваги та методики
оцінювання, що сприятиме підвищенню прозорості, передбачуваності й довіри до конкурсного
механізму.
Подальша результативність програми «Тисячовесна» залежатиме не лише від обсягів
фінансування, а й від удосконалення організаційних та експертних механізмів її реалізації,
підвищення прозорості конкурсного відбору, посилення комунікації з окремими секторами
культурних індустрій та розвитку їхньої інституційної спроможності.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Остап Кіт , Катерина Бліщук — Wed, 14 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано необхідність удосконалення підходів до оцінювання
ефективності публічного управління фінансовими ресурсами територіальних громад в умовах
децентралізації, воєнного стану, демографічних змін та нерівномірності соціально-економічного
розвитку територій. Акцентовано увагу на обмеженості традиційних підходів до оцінювання, які
переважно ґрунтуються на аналізі окремих показників доходів, видатків, фінансової спроможності
та трансфертної залежності громад і недостатньо враховують якість управлінських рішень та
результативність використання наявних фінансових ресурсів.
У межах дослідження запропоновано доповнити оцінювання фінансового забезпечення
сталого розвитку територіальних громад коефіцієнтом управлінської ефективності використання
фінансових ресурсів, який розглядається як інтегруючий показник здатності органів місцевого
самоврядування трансформувати наявний фінансовий потенціал у результати соціальноекономічного та сталого розвитку. Обґрунтовано доцільність використання зазначеного коефіцієнта
як коригувального елемента інтегрального індексу фінансового забезпечення сталого розвитку
територіальних громад. Визначено, що застосування запропонованого показника дає змогу
посилити управлінську спрямованість оцінювання, забезпечити порівнюваність результатів та
виявити громади, у яких наявний фінансовий потенціал використовується недостатньо
результативно.
Розроблено матрицю «Інтегральний індекс – управлінські рішення», яка забезпечує
трансформацію результатів кількісного оцінювання у диференційовані управлінські стратегії.
Залежно від рівня інтегрального індексу запропоновано застосовувати інвестиційно-інноваційну,
оптимізаційно-розвиткову або антикризову стратегію управління фінансовими ресурсами територіальної громади. Практичне значення запропонованого підходу полягає у можливості його
використання органами місцевого самоврядування для моніторингу ефективності управлінських
рішень, обґрунтування бюджетної політики, формування стратегій розвитку, оптимізації
управлінських видатків та підвищення прозорості управління фінансовими ресурсами.

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ВЕТЕРАНІВ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: ДОСВІД США ДЛЯ УКРАЇНИ

Тарас Кіцак — Wed, 14 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено досвід Сполучених Штатів Америки щодо стратегічного
управління медико-соціальним забезпеченням учасників бойових дій та ветеранів у сфері охорони
здоров’я. Розглянуто організаційні засади надання лікарняного обслуговування, медичних послуг і
послуг розширеного догляду ветеранам, а також механізми залучення державних і недержавних
постачальників. Особливу увагу приділено питанням стратегічного планування, регіональної
координації, забезпечення безперервності медичної допомоги, управління якістю та використання
системи порівняльних показників.
Узагальнено результати аналізу діяльності медичних установ системи Veterans Health
Administration за перший квартал 2026 фінансового року. Проаналізовано показники невідкладної
допомоги, смертності, повторних госпіталізацій, безпеки пацієнтів, досвіду отримувачів послуг,
стаціонарної та амбулаторної допомоги. Встановлено, що сильними сторонами американської
системи є стандартизація оцінювання, орієнтація на ветерана, ефективна комунікація медичного
персоналу, контроль окремих хронічних захворювань та порівняння державних медичних закладів
із цивільним сектором. Водночас виявлено проблеми, пов’язані з неоднорідністю результатів між
установами, повторними госпіталізаціями, внутрішньолікарняними ускладненнями, неповнотою
окремих даних і недостатньою наступністю допомоги після виписки.
Обґрунтовано перспективи адаптації досвіду США в Україні, зокрема шляхом створення
інтегрованої системи медико-соціального забезпечення учасників бойових дій і ветеранів,
упровадження єдиних стандартів якості, розвитку регіональних мереж постачальників, формування
системи моніторингу результативності та стратегічного прогнозування потреб.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖВІДОМЧОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЯК СКЛАДОВА МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Іван Когут — Wed, 14 Oct 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню сучасного стану правового регулювання
міжвідомчої взаємодії правоохоронних органів в Україні та визначенню напрямів його
вдосконалення. Встановлено, що нормативне забезпечення такої взаємодії має багаторівневий,
диференційований і фрагментарний характер. Такі положення містяться в Конституції України,
Кримінальному процесуальному кодексі України, спеціальних законах про правовий статус
правоохоронних органів, а також у відомчих і міжвідомчих нормативно-правових актах.
Проаналізовано регулювання координаційної діяльності прокуратури, взаємодії Національної
поліції України, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро
економічної безпеки України та Державного бюро розслідувань з державними органами. Окрему
увагу приділено нормам кримінального процесуального й оперативно-розшукового законодавства
та спеціальним механізмам спільної діяльності у сферах протидії організованій злочинності й
тероризму. З’ясовано, що законодавство не містить єдиного визначення міжвідомчої взаємодії
правоохоронних органів, уніфікованої термінології, загальних принципів і єдиного порядку спільного
планування, прийняття узгоджених рішень, інформаційного обміну, документування результатів і
контролю за їх виконанням. Наголошено, що відсутність системного підходу спричиняє
неоднаковість правозастосовної практики, дублювання повноважень, складність визначення меж
компетенції та залежність практичної співпраці від підзаконного регулювання. Запропоновано
рамкове закріплення поняття, принципів, суб’єктів і форм міжвідомчої взаємодії, визначення вимог
до створення міжвідомчих слідчих, оперативних і робочих груп, планування та оцінювання
результативності їхньої діяльності. Обґрунтовано необхідність уніфікації електронного обміну
даними, сумісності державних інформаційних систем, визначення режимів доступу до інформації та
гарантій захисту персональних даних.

ТРАНСФОРМАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ПІДХОДІВ У РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ САМОДОСТАТНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Володимир Коломий — Wed, 14 Oct 2026 00:00:00 +0300

Дослідження присвячено теоретико-прикладному обґрунтуванню управління
фінансово-економічною самодостатністю громад як базового чинника розвитку регіональних
систем. Особливу увагу приділено трансформації місцевих фінансів в умовах фіскальної
децентралізації та оцінці інституційних спроможностей муніципалітетів самостійно генерувати
внутрішні ресурси. Зважаючи на сучасні безпекові виклики, актуалізовано специфіку
функціонування локальних бюджетів у період макроекономічних шоків та визначено потенціал
територіальних громад у забезпеченні загальної економічної стабільності регіонів.
Проаналізовано структурно-функціональні елементи державного регулювання та місцевого
адміністрування, зокрема чинні нормативні імперативи, архітектоніку міжбюджетних відносин та
інструменти стимулювання інвестиційної активності на місцях, що сукупно формують умови для
досягнення фіскальної автономії. Досліджено інтеграційні зв’язки між фінансовим капіталом,
муніципальними активами та людським потенціалом територій, які виступають основою для
розгортання паритетного діалогу між органами публічної влади, локальними суб’єктами
господарювання та консолідованими інститутами громадянського суспільства.
У результаті дослідження ідентифіковано ключові бар’єри, що обмежують самодостатність
громад, зокрема хронічний дисбаланс між видатками та власними доходами, високу субвенційну
залежність та поглиблення міжрегіональної диференціації. Обґрунтовано, що деструктивні чинники
знижують стійкість місцевих бюджетів, погіршують стан інфраструктури та лімітують спроможність
влади надавати якісні публічні послуги. В умовах сучасних безпекових викликів та обмеженості
ресурсів такі фіскальні бар’єри критично лімітують спроможність територіальних громад самостійно
фінансувати відновлення інфраструктури та гарантувати якісні публічні послуги.
Запропоновано управлінські підходи до модернізації механізмів управління фінансовою
самодостатністю ОТГ через оптимізацію доходів, розвиток міжмуніципального співробітництва та
залучення приватного капіталу в критичну інфраструктуру. Наголошено на пріоритетності
стратегічного планування на основі точних економічних розрахунків, що є обов’язковою умовою для
подолання просторових диспропорцій та формування збалансованої системи врядування в Україні.

ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ КОНТРОЛЮ, АУДИТУ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ

Назар Косаревич — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано напрями удосконалення державних механізмів контролю,
аудиту та оцінювання ефективності використання бюджетних коштів на місцевому рівні в умовах
воєнного стану, фінансової децентралізації та зростання відповідальності територіальних громад
за якість публічних послуг. Визначено, що чинна система охоплює казначейський контроль,
внутрішній контроль і внутрішній аудит розпорядників, державний фінансовий аудит, інспектування,
моніторинг закупівель, оцінювання бюджетних програм, контроль місцевих рад і громадський
нагляд. Однак ці елементи контролю часто функціонують фрагментарно та без загального впливу
на результати перевірок.
Для підвищення їх дієвості на основі структурно-функціонального, порівняльного,
статистичного та кейсового аналізу систематизовано повноваження суб’єктів контролю за стадіями
бюджетного процесу. Досліджено динаміку доходів загального фонду місцевих бюджетів України та
Івано-Франківської області за 2016–2025 рр. у взаємозв’язку з результатами контрольних заходів
Держаудитслужби. Здійснено поглиблений аналіз проведених перевірок на матеріалах ІваноФранківської області, зокрема Калуської і Коломийської територіальних громад. Установлено, що
основними зонами ризику є неповнота мобілізації доходів від землі та комунального майна, слабке
планування видатків, формальність результативних показників, недостатня узгодженість
бюджетних програм зі стратегічними цілями, несвоєчасне реагування на рекомендації аудиту та
обмежена інституційна спроможність невеликих громад. Запропоновано ризик-орієнтовану модель
безперервного управлінського циклу, яка поєднує ідентифікацію ризиків, превентивний контроль,
моніторинг виконання, аудит ефективності, коригувальне рішення та публічне підтвердження
результатів. Сформовано систему показників, структурованих за основними напрямами
оцінювання: дотримання законності, економність і продуктивність використання бюджетних
ресурсів, результативність їх спрямування, якість надання публічних послуг, прозорість
управлінських процесів та рівень виконання наданих рекомендацій. Практичне значення підходу
полягає в можливості його застосування виконавчими органами місцевих рад для формування
реєстру бюджетних ризиків, планування внутрішнього аудиту, перегляду паспортів бюджетних
програм і підготовки відкритого звіту про ефективність використання коштів.

МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ТА ІНСТИТУЦІЙ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В РОЗБУДОВІ СПІЛЬНОГО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ

Іван Лопушинський — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні аспекти формування
ефективних механізмів взаємодії органів державної влади та інституцій громадянського суспільства
в контексті інтеграції України до спільного європейського гуманітарного простору. Доведено, що
сучасний етап державотворення вимагає переходу від ієрархічної моделі управління до
мережевого партнерства та багаторівневого діалогу між владними структурами та громадським
сектором. Проаналізовано структуру та специфіку європейського гуманітарного простору,
визначаючи його як багатовимірне середовище, що базується на спільних цінностях демократії,
верховенства права, захисту прав людини, культурної самобутності та соціальної солідарності.
Детально охарактеризовано організаційні, правові, інформаційні та фінансово-економічні
механізми державного управління, що забезпечують залучення неурядових організацій до
розроблення, моніторингу та реалізації гуманітарної політики. Особливої уваги надано аналізу
успішних європейських практик (зокрема, досвіду країн ЄС щодо функціонування громадських рад,
інструментів електронної демократії та спільних гуманітарних проєктів) та можливостям їх адаптації
в українських реаліях. Виявлено ключові деструктивні чинники та системні бар’єри, що стримують
ефективну співпрацю влади та громади в Україні. На основі проведеного аналізу сформульовано
комплексну систему рекомендацій для органів публічної влади щодо модернізації чинних
інструментів взаємодії. Практична значущість результатів полягає в можливості їх використання
для вдосконалення нормативно-правової бази та стратегічних програм у сфері європейської
інтеграції та розвитку громадянського суспільства.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПІДТРИМКИ ВЕТЕРАНІВ БОЙОВИХ ДІЙ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Галина Мартинюк , Валерій Костащук — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

Повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України, розпочата
24 лютого 2022 р., зумовила безпрецедентне зростання чисельності осіб, які набувають статусу
учасників бойових дій та ветеранів війни. Це обумовлює якісно нове завдання державного
управління – розбудову спроможної, комплексної та довгострокової системи соціального захисту й
реінтеграції ветеранів, спрямованої не лише на компенсаційно-пільговий підхід радянського зразка,
а й на створення умов для повноцінного повернення захисників до цивільного життя.
У статті проаналізовано інституційні, нормативно-правові та організаційні засади сучасної
державної політики щодо ветеранів бойових дій в Україні. Досліджено основні напрями підтримки –
медичну реабілітацію та протезування, психологічну допомогу, працевлаштування, освіту й
перекваліфікацію, житлові та фінансові гарантії, цифровізацію послуг. Окремо розглянуто ключові
досягнення останніх років: створення Міністерства у справах ветеранів (2018 р.), запуск Єдиного
державного реєстру ветеранів війни, розширення категорій одержувачів одноразової грошової
допомоги (Закон № 4351-IX від 15.04.2025 р.), запуск цифрової платформи «Дія Ветеран PRO»
(жовтень 2025 р.), утворення Ради ветеранів війни за незалежність України, а також багаторазове
зростання бюджетних видатків на протезування та реабілітацію.
Разом з тим залишається низка системних проблем, які потребують вирішення. Серед
найбільш гострих – фрагментарність наявних послуг та недостатньо розвинена ветеранська
інфраструктура на рівні громад. Відчутним є також брак кваліфікованих психологів, які мають досвід
роботи з бойовою травмою, а бюрократичні бар’єри ускладнюють отримання необхідної допомоги.
Окремою проблемою постає слабка координація зусиль між органами державної влади, місцевим
самоврядуванням, бізнесом та інститутами громадянського суспільства.

З огляду на це, окреслено ключові напрями вдосконалення державної політики. Йдеться про
розбудову мережі ветеранських просторів у територіальних громадах, запровадження єдиного
стандарту доступу до послуг та розвиток ефективної моделі взаємодії. Водночас наголошено на
необхідності поглиблення персоналізованого підходу через відповідні програми підтримки, а також
розширення можливостей для ветеранського підприємництва.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ І ВИКЛИКІВ

Валентин Малиновський — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено сучасні підходи до класифікації публічної служби в Україні в
умовах інституційних трансформацій. Методологічною основою дослідження стали інституційний,
системний і структурно-функціональний підходи, а також методи порівняльно-правового,
нормативно-правового та логіко-теоретичного аналізу. Обґрунтовано, що традиційні підходи до
класифікації публічної служби вже не повною мірою відображають сучасну інституційну структуру
цього правового і соціального інституту внаслідок появи посад, які виконують публічно-службові
функції, проте не належать до жодного з видів публічної служби. Запропоновано віднести таку
групу посад до позасистемної публічної служби. Проаналізовано ключові характеристики цього
виду за функціональною, нормативною, організаційною та статусною ознаками. Доведено, що
виокремлення позасистемної публічної служби має не нормативний, а науковий характер і
спрямоване на виявлення інституційних особливостей, що виникли внаслідок фрагментації
правового регулювання. Аргументовано, що використання запропонованої категорії сприяє більш
повному відображенню сучасної структури інституту публічної служби, усуненню теоретичних
суперечностей у її класифікації та формуванню цілісного підходу до аналізу правового статусу
окремих категорій публічних службовців. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні
поняття «позасистемна публічна служба» як самостійної наукової категорії та її місця в
класифікаційній системі публічної служби України. Практичне значення одержаних результатів
полягає у можливості їх використання для вдосконалення законодавства у сфері публічної служби,
усунення інституційних прогалин у правовому статусі окремих категорій публічних службовців і
забезпечення інституційної цілісності системи публічної служби України.

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ПРИ ТРАНСФЕРІ РЕЗУЛЬТАТІВ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ

Оксана Марухленко , Вероніка Олещенко , Дмитро Рубан — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

контексті інтеграції українського науково-освітнього простору до Європейського
дослідницького простору та розбудови економіки знань, питання ефективної комерціалізації
університетських розробок набуває стратегічного значення. Стаття присвячена дослідженню
науково-методологічних підходів до управління ризиками в процесі трансферу технологій із
закладів вищої освіти (ЗВО) у реальний сектор економіки. Головною проблемою дослідження
визначено суперечність між академічними цілями дослідників та комерційними вимогами бізнесу,
що зумовлює критично високий рівень невизначеності на всіх етапах життєвого циклу науковоінноваційних проєктів.
Методологічною основою роботи слугують концепція відкритої інноваційної моделі та
«Потрійної спіралі», а також міжнародні стандарти управління проєктами PMBOK Guide та ISO
31000. Для досягнення мети застосовано метод експертних оцінок (Дельфі) для ідентифікації
джерел невизначеності, матричний метод для якісної оцінки, а також метод очікуваної грошової
вартості (EMV) для кількісного виміру ризиків.
У процесі дослідження класифіковано ключові ризики трансферу інновацій, які згруповано у
п’ять категорій: технологічні (проблеми масштабування за рівнями готовності технології TRL),
правові (захист об’єктів права інтелектуальної власності), фінансові (подолання «долини смерті»), ринкові (відсутність Product-Market Fit) та академічні. Розроблено комплексну матрицю ймовірності
та наслідків ризиків із визначенням оптимальних стратегій реагування (ухилення, передача,
мінімізація, прийняття). Крім того, проведено кількісний аналіз на прикладі умовного проєкту
комерціалізації, що дозволило математично обґрунтувати формування фінансового резерву на
непередбачені витрати.
Доведено, що копіювання корпоративних моделей управління є неефективним для
академічної екосистеми. Запропонований адаптивний алгоритм, що поєднує гнучкі проєктні підходи
(Agile) та інструменти ризик-менеджменту, дозволяє керівникам наукових проєктів превентивно
виявляти та нівелювати загрози. Практичне застосування результатів сприятиме успішній
трансформації ЗВО у суб’єкти інноваційної економіки, а впровадження розробленого
інструментарію в освітній процес підвищить якість підготовки магістрів та PhD-здобувачів.

ІНСТИТУЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО ОНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Богдан Мелех — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті аналізується інституційна спроможність органів місцевого самоврядування
у сфері захисту прав дітей як важлива передумова соціального оновлення суспільства. Досліджено
організаційні, кадрові та фінансові можливості територіальних громад щодо забезпечення прав
дитини в умовах сучасних криз. Особливу увагу приділено діяльності місцевих служб у справах
дітей, оцінці їхнього ресурсного забезпечення та реального рівня ефективності на базовому рівні
публічного управління.
Проаналізовано основні чинники, які впливають на здатність муніципальних органів вчасно
реагувати на випадки порушення прав неповнолітніх, зокрема в контексті великого внутрішнього
переміщення населення. Розглянуто архітектуру взаємодії між органами місцевого
самоврядування, державними структурами та громадськими організаціями задля створення
безпечного середовища для дитини. Окреслено управлінські проблеми, що виникають через брак
досвіду та дефіцит бюджетних коштів у новостворених територіальних громадах.
Акцентовано, що зміцнення спроможності місцевої влади у сфері охорони дитинства є
базовим вектором довгострокової модернізації соціальної сфери України. Запропоновано шляхи
оптимізації кадрової політики та підвищення професійної кваліфікації місцевих службовців.
Отримані висновки спрямовані на покращення механізмів публічного врядування задля стабільного
відновлення людського капіталу в повоєнний період. У період масштабних суспільних криз та
воєнного стану навантаження на муніципальні органи влади зросло в рази, що перетворило
охорону дитинства з суто соціального питання на один із головних пріоритетів безпеки та
оновлення всього суспільства.
Обґрунтовано, що науково-теоретичний базис інституційної спроможності органів місцевого
самоврядування у сфері захисту прав дітей вимагає чіткого визначення концептуальних меж, у яких
здійснюється перехід від централізованого регулювання до локальних моделей соціального
супроводу неповнолітніх. У сучасних умовах публічного управління муніципальні органи влади
мають остаточно відійти від застарілих практик формального нагляду, впроваджуючи натомість
комплексні стандарти безпечного дитинства та раннього виявлення сімейних криз на базовому
рівні.

ІННОВАТИКА СОЦІАЛЬНОГО ПРОЄКТУВАННЯ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

Наталія Обушна , Лариса Мельничук — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичне обґрунтування інноваційної ролі та особливостей
соціального проєктування в системі публічного управління в умовах воєнного стану, а також
з᾿ясовано практичні вектори реалізації соціальних проєктів в Україні. На основі аналізу наукових
підходів уточнено сутність поняття «соціальне проєктування» та визначено його роль у формуванні
сучасної публічної політики. Ідентифіковано характерні ознаки сучасного концепту соціального
проєктування, серед яких: людиноцентрична спрямованість; інноваційність; соціальна
відповідальність; стратегічна орієнтація та системність; партисипативність та міжсекторальний
характер взаємодії; проактивність; гнучкість та адаптивність; доказовість управлінських рішень і
багаторівнева координація; інклюзивність; стійкість (резильєнтність); цифровізація;
результативність та орієнтація на соціальний ефект. З᾿ясовано, що в умовах війни соціальне
проєктування набуває нових функціональних характеристик, пов᾿язаних із підтримкою внутрішньо
переміщених осіб, реінтеграцією ветеранів, розвитком психосоціальної допомоги, відновленням
територіальних громад, цифровізацією соціальних послуг та впровадженням соціального
підприємництва як механізму забезпечення сталого соціального ефекту. Проаналізовано практичні
кейси реалізації соціальних проєктів в Україні, а також сучасні державні й міжнародні програмні
ініціативи в цій сфері. Встановлено, що зазначені ініціативи відображають перехід до інституційної
моделі соціального проєктування, яка поєднує стратегічне планування, цифрову трансформацію,
міжсекторальну взаємодію та модернізацію механізмів соціального захисту відповідно до
європейських стандартів. Виокремлено основні проблеми розвитку соціального проєктування в
Україні. Зроблено висновки, що наразі соціальне проєктування виступає одним із ключових інноваційних інструментів модернізації системи публічного управління загалом та соціальної
сфери, в т.ч. сприяє підвищенню ефективності соціальної політики, зміцненню інституційної
спроможності держави та створює передумови для стійкого післявоєнного відновлення України

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ: ЗМІСТОВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ДОМІНАНТИ ТА ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ

Вікторія Петринська — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичне осмислення професіоналізації публічної служби як
багатовимірного процесу розвитку її людського та інституційного потенціалу в умовах сучасних
суспільних змін. Обґрунтовано, що професіоналізація публічної служби виходить за межі
традиційного розуміння професійної підготовки та розвитку компетентностей службовців,
набуваючи значення стратегічного чинника забезпечення ефективності, спроможності та суспільної
орієнтованості системи публічного управління. Запропоновано сутність професіоналізації публічної
служби розглядати як відкриту структуровану систему, спрямовану на розбудову засад
безперервної професійної освіти та навчання публічних службовців, перманентне набуття ними
професійних знань, вмінь, навичок, професійних якостей; формування усвідомленого прагнення до
професійного розвитку та кар’єрного зростання; рефлексивну самоорганізацію, саморозвиток та
дотримання професійних деонтологічних стандартів. На цій підставі з урахуванням антропологічної
спрямованості публічного управління та його сервісоорієнтованості уточнено місію, мету та
завдання формування та функціонування системи професіоналізації публічної служби.
Обґрунтовано функціональну спрямованість системи професіоналізації публічної служби, яка
охоплює знаннєво-компетентнісний, регулятивний/нормативно-правовий, цілепокладаючий/
прогностично-планувальний, ціннісно-етичний, мотиваційно-адаптаційний, талант-орієнтований,
інформаційно-комунікативний, контрольно-оцінювальний та консультативно-дорадчий напрями.
Запропоновано систематизацію принципів розвитку професіоналізації публічної служби.
Констатовано, що змістовно-функціональне наповнення системи професіоналізації публічної
служби формується через сукупність взаємопов’язаних домінант, серед яких розвиток професійних
компетентностей, формування професійної культури, утвердження цінностей публічної служби,
забезпечення меритократичних засад кадрового розвитку, підтримка професійної мотивації та
адаптивності службовців до нових управлінських умов та ін.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ РОЗВИТКОМ СПОРТИВНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ГРОМАД ЗА ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ

Тарас Приставський — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано об’єктивну необхідність проведення комплексних
організаційних трансформацій в управлінні розвитком спортивної інфраструктури на рівні
територіальних громад України. Дослідження поточного стану муніципального менеджменту
виявляє глибокі процедурні дисфункції, брак міжвідомчої координації та розпорошення фінансових
ресурсів, що суттєво знижує загальну інституційну спроможність органів місцевого
самоврядування. Зазначені проблеми потребують невідкладного розв’язання шляхом переходу від
застарілих функціональних моделей до сучасного процесно орієнтованого управління, яке повною
мірою відповідає європейським стандартам надання публічних послуг та викликам післявоєнного
відновлення.
Доведено, що провідним механізмом модернізації інфраструктурної мережі виступає
інтеграція цифрових платформних рішень, зокрема екосистеми DREAM, та системне впровадження
ефективних моделей публічного і приватного партнерства. Взаємодія влади та бізнесу
розглядається не просто як замінник бюджетного фінансування, а як дієвий інструмент поєднання
інвестицій, управлінської компетентності та соціальної відповідальності. Спортивна споруда у
межах такого партнерства оцінюється як багатофункціональний соціально економічний актив,
життєвий цикл якого потребує оптимального розподілу ризиків між усіма учасниками процесу задля
досягнення максимальної суспільної корисності.
Практична значущість одержаних результатів полягає у розробці авторської збалансованої
системи ключових показників ефективності для оцінювання муніципальних процесів.
Запропонована система органічно поєднує критерії економічної спроможності, параметри
організаційної дисципліни та показники соціальної доступності послуг для ветеранів, осіб з
інвалідністю та інших пільгових категорій. Упровадження цих організаційних трансформацій
дозволить територіальним громадам оптимізувати використання ресурсів, подолати інституційну
нестабільність і сформувати спортивну інфраструктуру, здатну забезпечити фізичну та
психологічну реабілітацію населення.
Встановлено, що органи місцевого самоврядування стикаються із відсутністю чітких
методологічних інструментів реінжинірингу управлінських процедур, кадровим дефіцитом на
місцевому рівні та браком адаптивних фінансових моделей взаємодії з приватним сектором. Таким чином, виникає об’єктивна потреба у розробці цілісного організаційно управлінського механізму,
який би дозволив оптимізувати міжфункціональну координацію через інструменти цифровізації,
впровадити дієві моделі партнерства та забезпечити високу інституційну спроможність громад у
процесі модернізації спортивної інфраструктури за кращими європейськими практиками.

ВИКЛИК, УРАЗЛИВІСТЬ, РИЗИК, ЗАГРОЗА: СУТНІСТЬ І ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК

Геннадій Рябцев — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено подоланню проблеми недостатньої упорядкованості
понятійно-категоріального апарату безпекових досліджень, зокрема у сфері забезпечення
енергетичної безпеки України в умовах сучасного динамічного, високоризикового та невизначеного
геополітичного середовища.
Виявлено стійку термінологічну невизначеність і фрагментарність підходів до трактування
категорій «виклик», «ризик», «загроза». Практики їхнього використання класифіковано за трьома
моделями: семантична конвергенція (вживання безієрархічної тріади «виклик – ризик – загроза» як
взаємозамінних синонімів), змішування ризику й загрози як однорівневих категорій, а також
надмірно розширене та інтегративне трактування загрози як універсальної категорії небезпеки.
Така понятійна розмитість знижує методологічну цінність наукових розробок, викривляє результати
моніторингу, погіршує якість стратегічного планування, обмежує дієвість владного реагування.
З метою подолання кризи термінології та на основі узагальнення кращих світових практик
обґрунтовано необхідність впровадження уніфікованих ризик-орієнтованих (risk-informed) та
стійкісно-орієнтованих (resilience-based) підходів. Їхнє застосування дозволить переорієнтувати
увагу суб’єктів управління з подолання безпосередніх наслідків криз на аналізування
довгострокових тенденцій розвитку, виявлення структурних уразливостей об’єктів безпеки,
оцінювання можливих наслідків процесів та явищ і превентивне підвищення стійкості систем.
Запропоновано таке розмежування понять: виклик – сукупність обставин і структурних змін чи
тенденцій середовища, які формують особливі вимоги до умов функціонування об’єкта, потребують
адаптації або мобілізації ресурсів, але самі по собі ще не несуть загрози чи шкоди; ризик –
обумовлена невизначеністю майбутнього імовірнісна категорія, яка відображає можливість
настання небажаних наслідків і відхилень від стратегічних цілей унаслідок вказаних змін; загроза –
детермінований, конкретизований чинник, процес або подія короткочасної чи тривалої дії, що
здатна безпосередньо завдати шкоди системі, порушивши її функціонування. Обґрунтовано, що
загроза впливає на об’єкт управління через його уразливість – слабкі місця в системі захисту, – що
призводить до конкретних, вимірюваних негативних наслідків і втрат.

Розроблено рекомендації Кабінету Міністрів та Міністерству енергетики України щодо
гармонізації термінології й упровадження єдиних підходів до оцінювання безпекового середовища в
рамках логічної моделі «виклик → уразливість → ризик → загроза → наслідки → заходи
реагування».

МІЖНАРОДНІ МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦИФРОВИХ ВАЛЮТ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Артем Саміляк — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена сучасним міжнародним моделям державного регулювання
цифрових валют центральних банків (CBDC, central bank digital currencies) та управлінським
висновкам, важливим для України в контексті можливої реалізації е-гривні. У 2025–2026 рр.
глобальна дискусія щодо CBDC поступово відходить від очікування швидкого масового запуску й
зосереджується на правовому врегулюванні, пілотуванні, інституційному узгодженні, захисті
приватності та формуванні суспільної довіри. Обмежена кількість повноцінно запущених цифрових
валют центральних банків не знижує актуальності цього інструменту, а радше свідчить про його
перехід із площини технологічного експерименту в площину відповідального державного
регулювання.
У дослідженні виокремлено кілька регуляторних логік розвитку CBDC. Політичностримувальна модель розглянута на прикладі США, де цифрова валюта центрального банку стала
предметом законодавчого обмеження через ризики приватності, фінансової свободи та надмірного
державного контролю. Правово-підготовча модель проаналізована на прикладі Європейського
Союзу, де цифровий євро просувається через законодавче погодження, пілотування, участь
фінансових посередників, офлайн-функціональність і гарантії приватності. Масштабно-інституційна
модель розкрита на прикладі Китаю, де e-CNY поступово інтегрується з банківською та платіжною
інфраструктурою. Пілотно-експериментальний підхід охарактеризовано через досвід Індії та
Бразилії, які тестують окремі сценарії використання CBDC, зокрема програмованість, офлайнплатежі, токенізацію та смарт-контракти. Окрему увагу приділено транскордонній / оптовій моделі
на прикладі mBridge, що демонструє потенціал CBDC у сфері міжнародних розрахунків.
Для України міжнародний досвід CBDC є важливим не як набір готових рішень для
копіювання, а як підґрунтя для формування власної моделі обережної регуляторної готовності. Егривня має розглядатися не лише як новий платіжний інструмент, а як складний об’єкт державного
регулювання, що потребує правового визначення, інституційної координації, захисту приватності,
збереження ролі банківського сектору, обмеження програмованості та системної комунікації з
громадянами. Позитивний урок для України полягає не у швидкому запуску е-гривні, а у можливості
підготувати її впровадження з урахуванням міжнародних ризиків, обмежень і різних моделей
регуляторного реагування.

ІНСТИТУЦІЙНО-РЕГУЛЯТОРНА АСИМЕТРІЯ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У МЕДИЧНІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Наталія Серьогіна , Сергій Кошмал — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано концепт «інституційно-регуляторна асиметрія» як аналітичну
рамку діагностики розривів між формальною нормативно-правовою основою та реальною
інституційною спроможністю реалізації публічно-приватного партнерства (далі – ППП) у медичній
галузі України. Запропоновано евристичну модель «критичних дефіцитів» – сукупності точок
концентрованого збою регуляторної системи, ідентифікація яких дозволяє формувати цільові
інтервенції замість загальної реформаторської ретрики. Актуальність дослідження зумовлена
парадоксом українського кейсу: попри наявність повноцінної правової рамки ППП ще з 2010 р.
(Закон України № 2404-VI, з 31 жовтня 2025 р. – Закон № 4510-IX), фактичне впровадження
партнерських проєктів у медичній галузі залишається фрагментарним і непропорційним обсягам
потреби в інвестиціях, які за оновленою оцінкою Світового банку (RDNA4, 25 лютого 2025 р.)
становлять 524 мільярди доларів США. Метою статті є концептуалізація інституційно-регуляторної
асиметрії, побудова операціоналізованої моделі критичних дефіцитів та її верифікація на
матеріалах публічного управління ППП у медичній галузі України 2020–2025 рр. Методологія
дослідження поєднує системно-структурний аналіз, контент-аналіз нормативно-правових актів і
аналітичних звітів, порівняльно-інституційний аналіз, кейс-аналіз, методи багатокритеріальної
діагностики. У результаті дослідження: 1) сформульовано концепт інституційно-регуляторної
асиметрії як трирівневого феномену (формально-нормативного, виконавсько-інституційного,
праксеологічного рівнів); 2) виокремлено сім класів критичних дефіцитів – нормативно-операційний,
координаційно-інституційний, кадрово-компетентнісний, фінансово-інструментальний,
інформаційно-цифровий, ризик-управлінський, легітимаційно-комунікативний; 3) розроблено
матрицю діагностики критичних дефіцитів з 21 індикатором за чотирма кваліфікаційними градаціями; 4) здійснено верифікацію моделі на українському кейсі 2020–2025 рр. з виявленням
домінантних типів дефіцитів. Наукова новизна полягає у формуванні цілісної аналітичної рамки, що
замінює описово-каталогізаторський підхід концентрованою діагностикою. Практичне значення
статті виявляється у можливості застосування моделі для прийняття регуляторних рішень,
експертизи проєктів ППП та підготовки наукових досліджень.

УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКOГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ПОСЛУГ ДЛЯ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ ТА ВРАЗЛИВИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

Павло Столярський — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено організаційно-управлінські інструменти, спрямовані на
забезпечення безперешкодного, фізичного та територіального доступу до місцевих послуг на рівні
територіальних громад. Окреслено ключові виклики 2026 р., пов’язані зі стрімким зростанням
кількості громадян, які потребують особливої уваги та всебічної підтримки з боку органів влади,
зокрема захисників України, їхніх родин, внутрішньо переміщених осіб та людей із порушеннями
фізичного чи психологічного розвитку.
Обґрунтовано необхідність докорінного перетворення діяльності органів місцевого
самоврядування на засадах правозабезпечувальної доктрини та людиноцентричності, де на зміну
застарілим бюрократичним процедурам приходить культура гостинності та адресності допомоги.
На основі аналізу сучасних наукових джерел та чинного законодавства висвітлено сутність
комплексного підходу до розбудови безбар’єрного середовища всередині громад.
Визначено роль просторової розгалуженості у подоланні нерівності між жителями великих
міст та малих віддалених поселень через розширення мережі віддалених робочих місць та запуск
мобільних пунктів обслуговування. Особливу увагу приділено організаційним аспектам спрощення
чинних процедур взаємодії, впровадженню інституту помічників ветеранів, а також поєднанню
фізичного облаштування приміщень із доступністю інформаційних матеріалів для вразливих верств
населення.
Доведено, що поєднання територіальної наближеності, безбар’єрності простору та залучення
громадськості до оцінювання результативності праці посадовців дозволяє створити цілісну систему
повсюдності послуг. Сформульовані рекомендації спрямовані на практичне вдосконалення
місцевих програм підтримки та створення належних умов для тривалого життєвого згуртування
населення у межах єдиного безпечного простору. У результаті дослідження запропоновано дієві
управлінські рішення для зміцнення грошової спроможності громад, оптимізації кадрового
забезпечення у сільській місцевості та налагодження зв’язків між державними установами і
самоврядними органами.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМ СЕКТОРОМ УКРАЇНИ: ІНСТИТУЦІЙНІ ВИКЛИКИ ТА ІМПЕРАТИВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Анна Терент’єва — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

Дослідження теоретико-методологічних засад трансформації стратегії публічного
управління корпоративним сектором, спрямованого на підвищення його прозорості,
конкурентоспроможності та інтеграції у світовий господарсько-економічний комплекс, набуває
особливого науково-практичного значення. Механізми корпоративного управління визначено як
елемент архітектури національної безпеки, що гарантують фінансово-економічну стійкість
стратегічно важливих суб’єктів господарювання в умовах гібридних викликів і воєнного стану.
Доведено, що в умовах євроінтеграції України саме нефінансова корпоративна звітність може бути
дієвим інструментом стратегічного комунікаційного менеджменту із різнорівневими
стейкхолдерами, яка відображає ступінь досягнення цілей суб’єкту господарювання у сфері
економічної стійкості, соціального благополуччя, екологічної безпеки та ризик-менеджменту. Отже,
нефінансова корпоративна звітність є інструментом моніторингу впливу на суспільство, економіку і
навколишнє середовище, а також може бути визначено як показник рівня готовності до
впровадження європейських стандартів корпоративного управління в Україні задля виконання
вимог Директиви ЄС щодо звітності зі сталого розвитку.
Визначено, що на сучасному етапі трансформація публічного управління корпоративним
сектором характеризується переходом від інструментів м’якого регулювання до жорсткої
нормативно-правової регламентації, яке детерміновано зобов’язаннями перед міжнародними
донорами в межах реалізації інструменту Ukraine Facility, а також імперативами забезпечення
зовнішньоекономічної стійкості та збереження експортного потенціалу держави.
Встановлено, що поточна модель вітчизняного публічного управління корпоративним
сектором потребує подальшого розвитку шляхом подолання корупційних викликів, посилення
персональної відповідальності управлінців, забезпечення неупередженості наглядових рад та
остаточної імплементації європейських стандартів підзвітності й прозорості у національну правову
систему.

СОЦІАЛЬНІ ВИМІРИ ТА ІНДИКАТОРИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ ПІДХОДІВ У ТРАНСКОРДОННОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ В ПРИКОРДОННИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

Роман Тузяк — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено специфіку формування та моніторингу соціальних вимірів
транскордонної взаємодії прикордонних регіонів України в умовах інтенсифікації євроінтеграційних
процесів. На відміну від суто економічних чи фінансових показників, увагу акцентовано на
гуманітарній та соціальній складовій спільної проєктної діяльності, що безпосередньо впливає на
якість життя місцевого населення. Наявний вітчизняний інструментарій моніторингу не забезпечує
комплексного відстеження цих гуманітарних зрушень.
Встановлено, що сучасний етап європейської інтеграції України відбувається в умовах
безпрецедентних геополітичних зрушень та безпекових викликів, які вимагають кардинального
переосмислення всієї системи регіонального розвитку. Прикордонні території першими відчувають
на собі вплив міжнародних процесів, трансформуючись із географічних околиць на стратегічні
майданчики міждержавної взаємодії. За таких обставин виникає об’єктивна необхідність відійти від
застарілих управлінських підходів, які оцінювали успішність міжнародного партнерства виключно за
показниками фінансових витрат чи кількістю підписаних угод.
Обґрунтовано, що успішність транскордонних ініціатив має вимірюватися через призму
збереження людського капіталу, розвитку транскордонних ринків праці, зниження міграційних
ризиків та зближення стандартів життєзабезпечення сусідніх територій. Оскільки прикордонні
регіони України зараз стикаються з депопуляцією та втратою людського капіталу, виникає потреба
у дослідженні саме соціальних вимірів міжнародної взаємодії, які визначають реальний вплив
партнерства на добробут громадян.
Виявлено, що головною проблемою у цій сфері є брак чітких, науково обґрунтованих
критеріїв оцінки некомерційних, якісних результатів реалізації спільних проєктів. У зв’язку з цим,
автором запропоновано авторську систему збалансованих індикаторів соціальної результативності,
яка дозволяє здійснювати комплексний моніторинг динаміки розвитку прикордонних територій.
Зазначена система включає показники демографічної стійкості, інтегрованості освітньо-культурного
простору, доступності транскордонної соціальної інфраструктури, а також рівень взаємної довіри та
соціальної згуртованості у межах єврорегіонів.

Доведено, що впровадження запропонованих індикаторів у практику стратегічного
планування дозволить органам публічної влади та місцевого самоврядування об’єктивно оцінювати
реальну «соціальну віддачу» від залучення європейських фондів. Зміщення акцентів
транскордонної політики у бік розвитку людського потенціалу та спроможності територіальних
громад є критично важливим для мінімізації відтоку кадрів за кордон. Отримані результати
формують підґрунтя для оптимізації соціальних параметрів регіонального розвитку щодо набуття
Україною повноправного членства в ЄС.

ГАРМОНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ КІБЕРСТІЙКОСТІ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ З ВИМОГАМИ ТА СТАНДАРТАМИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Ганна Чумакова, Віталій Пасічнюк , Максим Караган — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методологічних та прикладних засад
гармонізації національної системи кіберстійкості критичної інфраструктури України з правом
Європейського Союзу. Обґрунтовано, що кіберстійкість критичної інфраструктури є не суто
технічною, а комплексною управлінською проблемою, розв’язання якої передбачає узгоджений
розвиток правового, інституційного, кадрового, фінансового та технологічного механізмів
публічного управління, а не обмежується транспозицією окремих правових норм.
На основі аналізу динаміки кіберінцидентів та стану формування Реєстру об’єктів критичної
інфраструктури продемонстровано, що масштаб і складність кіберзагроз зростають
випереджальними темпами порівняно з інституційною та кадровою спроможністю системи
публічного управління їм протидіяти. Розкрито зміст вимог директив Європейського Союзу NIS2 й
CER та здійснено порівняльний аналіз темпів їх транспозиції в державах-членах, що дало підстави
розглядати гармонізацію як тривалий і нерівномірний процес, притаманний навіть країнам із
розвиненою інституційною спроможністю.

Досліджено національні правові та інституційні механізми гармонізації, зокрема законодавче
забезпечення функціонування єдиної системи реагування на кіберінциденти, розвиток кадрового
потенціалу сфери кіберзахисту та вдосконалення методичного забезпечення оцінювання стану
кіберзахисту суб’єктів критичної інфраструктури. Окрему увагу приділено людському чиннику
кіберстійкості – еволюції соціальної інженерії як вектора кібератак, що доповнює технічні виміри
захисту критичної інфраструктури.
Запропоновано авторську модель гармонізації національної системи кіберстійкості критичної
інфраструктури, що інтегрує правовий, інституційний, кадровий, фінансовий і технологічний
механізми в межах циклічного управлінського процесу, а також Індекс готовності до гармонізації,
призначений для оцінювання відповідності секторів критичної інфраструктури вимогам
Європейського Союзу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ольга Швед — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується процес трансформації інституційної спроможності органів
публічної влади у сфері гуманітарної політики в умовах воєнного стану. Актуалізовано механізми
адаптації системи державного управління та місцевого самоврядування до критичних викликів
війни, зокрема забезпечення життєдіяльності деокупованих і прифронтових територій, підтримки
внутрішньо переміщених осіб та подолання гуманітарних криз. Особливу увагу приділено зміні
управлінських підходів від жорсткого адміністрування до моделей гнучкого кризового управління.
Проаналізовано вплив цифровізації публічних послуг, оптимізації кадрового потенціалу та
перерозподілу повноважень між військовими адміністраціями та органами місцевого
самоврядування на загальну стійкість системи. Розглянуто архітектуру взаємодії між державою,
міжнародними донорами та інститутами громадянського суспільства, що дозволило сформувати
мережеві моделі координації гуманітарної допомоги. Наголошено, що швидкість прийняття рішень
та інституційна гнучкість стали визначальними факторами збереження соціальної стабільності та
національної безпеки.
Обґрунтовано перспективні напрями зміцнення інституційної спроможності органів влади у
поствоєнний період. Набутий під час воєнного стану досвід міжсекторальної координації,
децентралізованого управління та використання цифрових інструментів має стати основою для
довгострокової модернізації гуманітарної сфери. Окреслено вектори подальших наукових пошуків,
зокрема в контексті розробки критеріїв оцінки резільєнтності публічних інституцій в умовах
системних загроз.
Встановлено, що початок повномасштабного вторгнення зруйнував звичні правила
державного управління, в один момент державна безпека опинилася у прямій залежності від того,
наскільки швидко управлінський апарат здатний реагувати на небезпечні воєнні загрози. У цих
реаліях традиційна, повільна модель роботи органів влади вже не могла ефективно функціонувати.
Бюрократичні процедури, розраховані на мирний час, почали гальмувати ухвалення критично
важливих рішень, що вимагало негайного перегляду засад роботи всієї системи публічної влади.
З’ясовано, що ключовим поняттям виживання державної системи в таких умовах стає
інституційна спроможність. Вона визначає не просто наявність грошей чи кількість працівників, а
реальну здатність державних органів виконувати свої обов’язки в умовах сильного стресу. Війна
показала, що ця спроможність постійно змінюється. Вона може миттєво знижуватися через брак
кадрів чи руйнування офісів, або ж навпаки швидко мобілізуватися та видозмінюватись завдяки
гнучкості керівництва.

МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ АГРАРНИМ СЕКТОРОМ КРАЇН ЄС

Наталія Шпортюк — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено механізми забезпечення впровадження інноваційних
технологій у публічному управлінні аграрним сектором країн Європейського Союзу. Проаналізовано
сучасні підходи до формування інституційного середовища інноваційного розвитку аграрної сфери,
визначено роль Спільної аграрної політики Європейського Союзу як ключового інструменту
стратегічного управління цифровою трансформацією сільського господарства. Розкрито
особливості функціонування системи знань та інновацій у сільському господарстві, механізмів
стратегічного планування, фінансового стимулювання, цифровізації управлінських процесів,
розвитку дорадчої діяльності та міжсекторальної взаємодії між органами публічної влади,
науковими установами, закладами освіти, бізнесом і сільськогосподарськими виробниками.
Встановлено, що ефективність європейської моделі забезпечується комплексним поєднанням
нормативно-правових, організаційних, фінансово-економічних, інформаційно-комунікаційних та
цифрових механізмів, орієнтованих на підтримку інноваційної діяльності, трансфер знань, розвиток
цифрової інфраструктури та впровадження сучасних технологій управління аграрним
виробництвом. Доведено, що важливими складовими механізму є багатоканальне фінансування
інноваційних проєктів, підтримка малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників,
використання технологій точного землеробства, штучного інтелекту, Інтернету речей,
супутникового моніторингу та аналітики великих даних. Обґрунтовано, що сучасна модель
публічного управління аграрним сектором країн Європейського Союзу ґрунтується на принципах
відкритого врядування, партнерства, інноваційності та цифрової трансформації. Підсумовано, що
адаптація європейського досвіду сприятиме удосконаленню механізмів публічного управління
аграрним сектором України, підвищенню ефективності державної підтримки інноваційної
діяльності, розвитку цифрової екосистеми аграрного сектору, зміцненню його
конкурентоспроможності та прискоренню процесів європейської інтеграції.

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДТРИМКИ ВЕТЕРАНІВ У КОНТЕКСТІ БЕЗПЕКИ ТА ІНКЛЮЗИВНОСТІ СПОРТИВНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

Ігор Якимишин — Sat, 10 Oct 2026 00:00:00 +0300

У статті висвітлено концептуальні засади безпеки та інклюзивності спортивного
середовища як невіддільної складової державної політики підтримки ветеранів війни в Україні.
Доведено, що в умовах сучасних викликів та необхідності масштабної ресоціалізації колишніх
військовослужбовців фізична культура і спорт виступають базовим інструментом їхньої
психологічної та фізичної реабілітації. Водночас поточний стан спортивної інфраструктури та чинні
механізми публічного управління демонструють низку бар’єрів – від архітектурної недоступності
об’єктів до браку спеціалізованих програм і кадрів, що суттєво обмежує можливості для повноцінної
інтеграції ветеранів з інвалідністю та маломобільних груп.
Акцентовано увагу на необхідності трансформації підходів до державного та муніципального
менеджменту у сфері спорту через впровадження стандартизованих вимог інклюзивності й безпеки.
Запропоновано розгорнути міжвідомчу координацію за участю органів влади, інститутів
громадянського суспільства та ветеранських об’єднань задля спільного проєктування безбар’єрного
середовища. Це дозволить не лише адаптувати наявні спортивні споруди до потреб захисників, а й
сформувати цілісну екосистему реабілітаційних послуг на рівні територіальних громад.
Актуалізовано, що практична цінність одержаних результатів полягає у розробці прикладних
механізмів удосконалення державної політики підтримки ветеранів через оптимізацію ресурсного
забезпечення та запровадження збалансованої системи оцінки інклюзивних спортивних програм.
Упровадження запропонованих організаційно-управлінських трансформацій дозволить мінімізувати
соціальні бар’єри, подолати інституційні дисфункції та сформувати стійку спортивну
інфраструктуру, здатну забезпечити ефективну ресоціалізацію, а також фізичну і психологічну
реабілітацію захисників України.
Обґрунтовано, що формування безпечного та інклюзивного спортивного середовища в Україні
є комплексним завданням, що вимагає переосмислення традиційних підходів до реабілітації
учасників бойових дій. В умовах масштабних суспільних трансформацій фізична культура і
адаптивний спорт трансформуються з категорії дозвілля у стратегічний інструмент державної
політики підтримки ветеранів війни. Успішність цього процесу безпосередньо залежить від здатності
органів державної влади та місцевого самоврядування ліквідувати наявні інфраструктурні,
організаційні та ментальні бар’єри, створивши натомість цілісну екосистему безбар’єрних просторів
на рівні кожної територіальної громади.