Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Зоряна Бурик, Мирослав Бурик — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі стандартизації як інструменту публічної політики в умовах регуляторних трансформацій, європейської інтеграції та необхідності підвищення конкурентоспроможності національної економіки. В сучасних умовах стандартизація виходить за межі суто технічної сфери й набуває значення механізму координації економічних та суспільних процесів, що актуалізує науковий аналіз механізмів публічного управління її розвитком.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та узагальнення механізмів публічного управління у сфері стандартизації для визначення пріоритетних напрямів їх удосконалення в контексті сучасних регуляторних змін і поглиблення інтеграції до міжнародного та європейського нормативного простору.

Методи дослідження базуються на застосуванні загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналізу та синтезу, абстрагування і узагальнення, системного та інституційного підходів, а також порівняльного аналізу міжнародного й національного досвіду публічного управління у сфері стандартизації.

Результати дослідження полягають у встановленні системоутворювальної ролі механізмів публічного управління у забезпеченні ефективності стандартизаційних процесів та їх впливу на соціально-економічний розвиток. Доведено, що дієвість стандартизації визначається якістю управлінських механізмів їх формування, координації та впровадження. Виявлено основні науково-практичні проблеми функціонування цих механізмів, зумовлені інституційною фрагментацією, нормативною неузгодженістю та недостатнім залученням зацікавлених сторін. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо вдосконалення публічного управління стандартизацією відповідно до міжнародних та європейських підходів.

Висновки узагальнюють, що стратегічно орієнтована модель публічного управління у сфері стандартизації здатна забезпечити регуляторну передбачуваність, зниження трансакційних витрат і підвищення довіри до стандартів як інструменту публічної політики.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням кількісних індикаторів ефективності механізмів публічного управління стандартизацією, аналізом галузевих ефектів стандартів та дослідженням ролі цифровізації у трансформації стандартизаційних процесів в Україні.

ВІД ІНФРАСТРУКТУРИ ДО ІННОВАЦІЙ: ПРОБЛЕМИ ТА ВИКЛИКИ, З ЯКИМИ СТИКАЄТЬСЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Юрій Бут — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному аналізу проблем і викликів, що супроводжують впровадження цифрових трансформацій у сфері публічного управління в Україні. У дослідженні наголошується, що цифровізація державного сектору є системним процесом, який вимагає наявності розвиненої інфраструктури, узгоджених нормативно-правових рамок, сучасних управлінських підходів та відповідного рівня компетентності державних службовців в роботі з цифровими інструментами. На основі огляду актуальних досліджень і нормативних ініціатив окреслено ключові тенденції розвитку цифрової держави та визначено специфічні передумови, притаманні українському контексту, включно з впливом повномасштабної війни на стійкість цифрових інфраструктур.

У роботі виділено п’ять основних груп бар’єрів, що сповільнюють цифрову модернізацію: технологічні та інфраструктурні обмеження, інституційно-правові диспропорції, проблеми управлінської культури, ризики кібербезпеки та виклики, пов’язані з глобальними технологічними трендами. Підкреслено їх взаємозалежність та комплексний характер, що потребує узгоджених і довгострокових стратегічних рішень. Окрему увагу приділено тому, як сучасні інноваційні процеси змінюють логіку функціонування державних інституцій, зумовлюючи потребу переходу від базової цифровізації до створення справді інноваційних, даних-орієнтованих і людиноцентричних сервісів.

Стаття містить пропозиції щодо стратегічних підходів до подолання виявлених бар’єрів, які включають розвиток інфраструктури, модернізацію нормативно-правового поля, посилення кіберстійкості, підвищення управлінської компетентності, а також розширення партнерств між державою, бізнесом та міжнародними організаціями. Підсумовано, що системне впровадження цих підходів здатне забезпечити формування стійкої та інноваційної цифрової екосистеми, необхідної для подальшої модернізації публічного управління.

КАДРОВА ПОЛІТИКА ЯК РУШІЙНА СИЛА РЕФОРМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Сергій Ващенко, Валентина Губенко, Людмила Погребна — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено всебічний аналіз необхідності проведення глибоких і системних реформ, які охоплюють не лише трансформацію інституційної структури, а й удосконалення внутрішньої організації центральних і регіональних органів державної влади. У цьому контексті ключовим елементом виступає кадрова політика, яка розглядається як фундаментальний чинник забезпечення стабільності, професіоналізму та ефективності державної служби, особливо в умовах масштабних викликів, спричинених збройною агресією проти України, соціально-економічною нестабільністю та необхідністю відновлення країни. У роботі досліджено процес формування, трансформації та вдосконалення кадрової політики в системі публічного управління з акцентом на адаптацію найкращих міжнародних практик. Зокрема, проаналізовано досвід країн Європейського Союзу – Німеччини, Франції, Польщі, а також Сполученого Королівства, які мають усталені моделі державної служби, що базуються на принципах відкритості, прозорості, меритократії та орієнтації на результат. Виокремлено ефективні управлінські підходи, які можуть бути адаптовані до українських реалій з урахуванням національних особливостей, правових норм та інституційного середовища. Результативна кадрова політика передбачає впровадження сучасних управлінських технологій, серед яких: стратегічне управління людськими ресурсами, формування систем мотивації персоналу, орієнтованих на досягнення конкретних результатів, запровадження прозорих механізмів оцінювання професійної діяльності, диференційованих підходів до оплати праці, а також справедливих процедур просування по службі на основі заслуг. Акцентовано важливість підвищення якості надання адміністративних послуг громадянам як одного з ключових індикаторів ефективності кадрової політики. У підсумку обґрунтовано доцільність і необхідність інтеграції найкращих зарубіжних практик у національну управлінську систему, що сприятиме формуванню професійного, компетентного та мотивованого кадрового потенціалу. Такий підхід дозволить забезпечити якісне функціонування органів публічної влади, підвищити рівень довіри громадян до державних інституцій та створити передумови для сталого розвитку України в умовах сучасних викликів, зокрема в післявоєнний період.

РЕФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ: ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Марта Карпа — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному аналізу процесу реформування національної системи стандартизації України у контексті виконання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. У статті розглянуті нормативні, організаційні та інституційні зміни, які супроводжують гармонізацію технічного регулювання з правом ЄС, а також висвітлюються ключові виклики, що постають у процесі адаптації європейських стандартів, директив та процедур оцінки відповідності. У роботі обґрунтовується необхідність забезпечення прозорості у сфері технічного регулювання, імплементації гармонізованих стандартів та впровадження європейської моделі New Legislative Framework (NLF), що визначає обов’язкові вимоги безпеки продукції та структурує процедури оцінки відповідності. Проаналізовано останні наукові дослідження у сфері стандартизації, технічного регулювання та публічного управління, які підкреслюють міждисциплінарний характер проблематики та її значення для економічної інтеграції України в ЄС. У статті детально висвітлено інституційну участь України в ISO, IEC, CEN, CENELEC та ETSI, що підтверджує її включення в міжнародну систему стандартизації. Окрема увага приділена механізмам прийняття європейських стандартів як національних (ДСТУ EN), процедурі скасування застарілих ГОСТ та ролі ДП «УкрНДНЦ» як національного органу стандартизації. Стаття підкреслює практичне значення гармонізованих стандартів для українських виробників, оскільки вони забезпечують презумпцію відповідності технічним регламентам та полегшують доступ продукції на ринок ЄС. У цьому контексті розкривається важливість підготовки України до укладення Угоди ACAA («промислового безвізу»). У висновках наголошено, що реформування системи стандартизації є не лише технічною чи адміністративною, а й глибоко економічною та правовою трансформацією. Перехід до ДСТУ EN забезпечує підвищення безпеки продукції, зменшення технічних бар’єрів у торгівлі, зміцнення конкурентоспроможності української економіки та інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС. Перспективи подальшого розвитку передбачають приєднання до CEN/CENELEC, цифровізацію стандартів, поглиблення участі бізнесу в стандартизаційній діяльності та повне завершення демонтажу радянської нормативної системи.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРАКТИК УПРАВЛІННЯ, СПРЯМОВАНИХ НА ЗАПОБІГАННЯ ПОПУЛІЗМУ В ПУБЛІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ

Олександр Коваленко — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено порівняльний аналіз управлінських практик, спрямованих на запобігання популізму в публічній політиці. Вихідною точкою дослідження є ідеаційний підхід до популізму як «тонко-центрованої» ідеології, що протиставляє «чесний народ» і «корумповану еліту» та апелює до єдиної «загальної волі» народу. Показано, що сучасні дослідження популізму зосереджуються переважно на партіях, лідерах та електоральній динаміці, тоді як інституційні та управлінські механізми «імунізації» політики від популістських спотворень розкриті недостатньо.

Метою статті є систематизація й порівняння управлінських практик, які знижують схильність публічної політики до популістської радикалізації, на прикладі країн Західної Європи, Латинської Америки, Центрально-Східної Європи та України. Методологічною основою є поєднання інституціонального та governance-підходів, а також аналіз політичного циклу (agenda setting, формування, ухвалення, імплементація та оцінювання політики). Застосовано методи порівняльного аналізу, аналізу документів, елементів неоінституціоналізму та теорії публічного управління.

У статті запропоновано типологію антипопулістських управлінських практик за двома вимірами: 1) етап політичного циклу; 2) провідна логіка впливу (прозорість, участь, професіоналізація, підзвітність, стратегічні комунікації). На основі порівняльного аналізу показано, що найбільш ефективними щодо стримування популізму є комбінації процедурних запобіжників (незалежні фіскальні ради, обов’язкові оцінки впливу, правила бюджетної дисципліни), інклюзивної, але структурованої громадської участі (партисипаторне бюджетування, деліберативні міні-публіки), а також професіоналізація публічної служби і цифровізація процесів прийняття рішень.

Український випадок розглядається як приклад частково консолідованої демократії з високим рівнем соціального запиту на справедливість і схильністю до популістських очікувань. Продемонстровано, що такі інструменти, як е-врядування, відкриті дані, система публічних закупівель Prozorro, децентралізація та партисипаторні практики в громадах, створюють структурні обмеження для популізму, але не усувають потреби в довгостроковій інституціалізації антипопулістських стандартів публічної політики.

ФОРМУВАННЯ СТІЙКОСТІ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

Ганна Кузьменко — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття досліджує сучасний стан і перспективи формування стійкості освітньої системи України на державному рівні в умовах воєнного стану та довготривалих загроз безпеці. На основі міждисциплінарного підходу резильєнтність освіти розглянуто як інтегровану спроможність системи запобігати, поглинати, витримувати та трансформувати наслідки шоків, зберігаючи доступність, якість і безпеку освітніх послуг. Проаналізовано нормативно-правові засади організації освітнього процесу, цивільного захисту, кібербезпеки, публічних закупівель і бюджетної політики як основу для побудови цілісного фреймворку стійкості. Обґрунтовано, що нинішня модель забезпечення безпеки та безперервності навчання залишається фрагментованою: механізми укриттів, цифрової інфраструктури, захисту даних, інклюзії та підтримки педагогів реалізуються нерівномірно, залежать від ресурсів громад і партнерств, а відсутність єдиної системи індикаторів ускладнює управління на основі доказів. Запропоновано фреймворк державної стійкості освіти, що поєднує п’ять ключових блоків: нормативно-правовий (узгодження законів, стандартів і спеціальних режимів воєнного часу); інституційний (розподіл ролей між центральними органами влади, органами місцевого самоврядування, закладами освіти і партнерами); фінансовий (інструменти довгострокового та кризового фінансування, прозорі закупівлі, державно-приватні партнерства); цифрово-безпековий (інформаційна безпека, безперервність, універсальний доступ, кіберстійкість); соціально-кадровий (професійний капітал, психосоціальна підтримка, інклюзія). Сформовано пропозиції щодо впровадження національної панелі моніторингу, інтеграції стандартів ISO 22301 у галузеву політику, розвитку мереж професійних спільнот і механізмів співврядування з участю громад, НУО та бізнесу. Аргументовано, що перехід від реактивних до адаптивних, «антихрупких» підходів дозволяє використовувати кризові ситуації як вікно можливостей для оновлення інфраструктури, цифрових сервісів, управлінських практик і зміцнення довіри до державної освітньої політики.

РОЗВИТОК ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Юлія Лихач — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено огляд пріоритетних напрямів реалізації державної політики європейської інтеграції, приділено увагу діяльності вищих органів публічної влади щодо вступу України до ЄС, окреслено основні фактори, що можуть сприяти посиленню інституційної спроможності та кадрового потенціалу органів державної влади, відповідальних за виконання зобов’язань України у сфері європейської інтеграції. Наголошено, що для розвитку спроможності системи державного управління забезпечувати реалізацію політики європейської інтеграції необхідно сформувати нову генерацію публічних службовців, які забезпечать ефективність внутрішньої державної євроінтеграційної роботи та зможуть гідно представляти Україну на переговорах, в інституціях ЄС і разом з експертами держав-членів ЄС формувати майбутні політики ЄС. Виокремлено ключові елементи посилення інституційної спроможності органів державної влади у сфері євроінтеграції: формування вимог до професійної компетентності фахівців, залучених до переговорів і вироблення політики щодо вступу до ЄС, а також систематична підготовка службовців, відповідальних за виконання зобов’язань України у цій сфері.

Визначено виклики та запропоновано практичні рекомендації для посилення інституційної і кадрової спроможності державних органів щодо виконання зобов’язань, у тому числі щодо приведення законодавства України до права ЄС, підготовки до переговорного процесу, зокрема шляхом започаткування нових проєктів МТД, а також розвитку співпраці з подібними інституціями в країнах ЄС та державах-кандидатах на членство в ЄС. Обґрунтовано необхідність розроблення програм та організації навчання державних службовців за такими напрямами: секторальне законодавство ЄС; знання стандартів ЄС у відповідній сфері політики та заходів з адаптації законодавства; теорія і практика переговорного процесу; розробка аналітичних документів (позицій, звітів, аналітичних записок); процес наближення українського законодавства до права ЄС.

РОЗВИТОК ГРОМАДИ В УМОВАХ ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Наталія Малиш, Світлана Москаленко — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено обґрунтування ефективних управлінських підходів до забезпечення розвитку громад в Україні в умовах подолання наслідків збройної агресії російської федерації. Зазначено, що спроможність громад забезпечити базові послуги та організувати процеси відбудови визначає якість життя людей та стабільність територій. Автори наголошують на необхідності оновлення підходів до управління розвитком громад, посилення їхньої інституційної спроможності, удосконалення механізмів взаємодії органів влади з громадянами, міжнародними партнерами та організаціями, які долучаються до процесів відновлення. Виявлено, що внаслідок воєнних дій економічний вимір функціонування громад характеризується суттєвим зниженням фінансової спроможності, обмеженістю інвестиційних можливостей і необхідністю перерозподілу наявних ресурсів на користь найбільш уразливих секторів.

У ході аналізу визначено, що ефективний розвиток громад забезпечується використанням низки управлінських підходів. До них належать: антикризове та адаптивне управління, яке дає змогу оперативно реагувати на загрози; проєктно-орієнтована модель організації відновлення, що структурує процеси відбудови; партнерські механізми взаємодії, важливі для залучення зовнішніх ресурсів і експертної підтримки; комунікаційні практики, що підвищують відкритість влади та залученість населення; орієнтація на потреби жителів, зокрема вразливих груп і ВПО; ситуаційне управління, яке враховує специфіку воєнної та післявоєнної реальності; ризик-менеджмент, спрямований на запобігання вторинним кризам; посилення інституційної спроможності місцевого самоврядування, включно з розвитком кадрового потенціалу та цифрових можливостей. Сформульовані у статті рекомендації дають можливість органам місцевої влади більш системно та цілеспрямовано ухвалювати управлінські рішення, спрямовані на зміцнення стійкості громад та подолання наслідків війни.

ІНТЕГРОВАНІ СТРАТЕГІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ В УМОВАХ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

Юрій Мануйлов — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито сутність інтегрованих стратегій публічного управління соціально-економічним розвитком регіонів в умовах відновлення України як узгодженого, системного підходу до планування, реалізації та координації державної політики, що об’єднує цілі, ресурси та дії різних рівнів влади (державного, регіонального, місцевого), секторів економіки та зацікавлених сторін з метою забезпечення сталого розвитку регіонів, зниження міжрегіональних диспропорцій та посилення регіональної спроможності в контексті загальнонаціональної стратегії. Визначено ключові характеристики інтегрованих стратегій публічного управління соціально-економічним розвитком регіонів, а саме: міжрівнева координація, мультисекторальність, партнерський підхід, орієнтація на результат, гнучкість та адаптивність. Визначено інтегрований підхід як спосіб врахування різноманітних умов, особливостей об’єктів управління та контекстів при прийнятті рішень у сфері публічного управління, що реалізується через поєднання ключових компонентів: проблеми регіону, цілі та завдання інтеграції, гіпотези та методи інтеграції, системність та логіку інтеграції, обґрунтування висновків, перевірюваність, повторюваність, критичність і відкритість до перегляду. Обґрунтовано застосування інтегрованого підходу до компетенцій обласних державних адміністрацій (ОДА) та органів місцевого самоврядування (ОМС) у процесі відновлення України, що передбачає чітке розмежування сфер відповідальності за планування відновлення, фінансування та технічну реалізацію проєктів, інформаційну взаємодію, міжнародну та донорську підтримку. Проаналізовано нещодавно розроблений та впроваджений механізм геоінформаційної системи регіонального розвитку, яка дозволяє візуалізувати соціально-економічні показники, безпековий статус, інвестиційні потреби та пріоритети на всіх рівнях. Здійснено узагальнення, за яким геоінформаційна система забезпечує органи влади актуальними даними, необхідними для підготовки та ухвалення результативних управлінських рішень щодо відновлення й розвитку територіальних громад і регіонів, забезпечує відстежування соціально-економічної ситуації на місцях, виявлення поширених проблем та оцінку ефективності використання публічних коштів у рамках місцевих та регіональних планів відновлення. Зазначено ефективність застосування та розвитку інструментів координації виконання державної стратегії регіонального розвитку та стратегічних документів окремих регіонів України.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ВЕТЕРАНІВ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Андрій Паєнок — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано сучасний стан механізмів державного управління у сфері медико-соціального забезпечення ветеранів в Україні в умовах зростання кількості військовослужбовців, мобілізованих після 2014 р. та особливо після 2022 р. Акцентовано, що потенційна кількість ветеранів та членів їхніх сімей може перевищити 5 млн. осіб, що формує масштабний державний і управлінський виклик. Визначено ключові проблеми: відсутність системної оцінки потреб ветеранів, низький рівень обізнаності щодо доступних програм підтримки та домінування пільгової моделі, орієнтованої на індивідуальні звернення, а не на довгострокову реінтеграцію. Розкрито сучасні механізми медичного забезпечення ветеранів, які реалізуються Національною службою здоров’я України через Програму медичних гарантій, що включає широкий спектр безоплатних послуг – від стаціонарної й амбулаторної допомоги до реабілітації та забезпечення лікарськими засобами. Наведено дані про контрактування госпіталів ветеранів війни та впровадження мультидисциплінарного підходу, цифровізації процесів реабілітації. Проаналізовано правові засади санаторно-курортного лікування та чинні медичні пільги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Окрему увагу приділено проблемі функціонування державного реєстру ветеранів та відсутності уніфікованої автоматизованої системи управління пільгами. Підкреслено проблематику функціонування єдиного електронного реєстру та ефективності персонального кабінету ветерана, що забезпечило б актуалізацію даних, підвищення прозорості, зменшення корупційних ризиків та формування реалістичних бюджетних запитів. У висновках обґрунтовано, що чинна пільгова модель є малоефективною та не сприяє інтеграції ветеранів у цивільне життя, формуючи залежність від соціальних виплат. Наголошено на потребі комплексної реформи, посиленні адресності державної підтримки, уніфікації стандартів надання пільг, зміцненні фінансової спроможності громад та вдосконаленні правового забезпечення цифрових сервісів. Констатовано, що проблематика медико-соціального забезпечення ветеранів залишатиметься актуальною протягом наступних десятиліть і потребує прискорення інституційних трансформацій.

РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА

Олександр Попроцький, Ярослав Ярощук — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснений системний аналіз реформування державної комунікаційної політики України в умовах гібридних безпекових викликів та прискореної цифрової трансформації. Доведено, що українська модель державної комунікаційної політики нині перебуває у стані інституційного становлення та потребує системного оновлення. Ключовими проблемами залишаються фрагментарність стратегічного планування комунікацій, обмежена координація між органами влади, нерівномірний рівень цифрових компетентностей публічних службовців, а також недостатнє використання цифрових платформ для двосторонньої взаємодії з громадянами. Водночас міжнародний досвід, насамперед Європейського Союзу, країн Північної Європи та Естонії, свідчить, що комплексний, ціннісно орієнтований і технологічно підкріплений підхід до комунікаційної політики здатен суттєво підвищити ефективність публічного управління та рівень суспільної довіри.

З урахуванням найкращого світового досвіду доцільно виокремити такі конкретні шляхи реформування державної комунікаційної політики України. Ключовим пріоритетом вбачається необхідність формування єдиної загальнодержавної стратегії комунікацій, інтегрованої з політиками національної безпеки, цифрової трансформації та відкритого врядування. Ключовим пріоритетом вбачається інституційне посилення комунікаційної функції органів публічної влади шляхом створення або зміцнення професійних підрозділів стратегічних комунікацій, запровадження міжвідомчої координації за моделлю цілісного підходу уряду та чіткого розмежування відповідальності за формування й реалізацію комунікаційних рішень. Насамперед доцільним є системне підвищення цифрових і комунікаційних компетентностей публічних службовців. Крім того реформування має передбачати активне використання цифрових платформ для залучення громадян до формування та оцінювання публічної політики. Не менш важливим є розвиток системи протидії дезінформації та підвищення медіаграмотності населення. Міжнародний досвід підтверджує ефективність поєднання регуляторних механізмів, саморегулювання цифрових платформ, державних комунікаційних кампаній і освітніх програм, спрямованих на формування критичного мислення та інформаційної стійкості суспільства.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У ПЕРІОД ПІСЛЯВОЄННОЇ РОЗБУДОВИ В УКРАЇНІ

Деніс Пукір — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснений системний аналіз стратегічного планування державної соціально-економічної політики у період післявоєнної розбудови в Україні. Зазначено, що стратегічне планування державної соціально-економічної політики у період післявоєнної розбудови України постає як ключовий інструмент забезпечення відновлення, модернізації та довгострокової стійкості суспільно-економічної системи. Йдеться не лише про відновлення зруйнованої інфраструктури, а й про формування нових підходів до розвитку, що враховують глобальні тенденції, європейську інтеграцію та внутрішні соціальні потреби. Обґрунтовано, що стратегічне планування державної соціально-економічної політики у період післявоєнної розбудови в Україні має багаторівневу та поетапну структуру. Перший етап – діагностичний етап (оцінка потреб і ресурсів). Другий етап – визначення стратегічних цілей і пріоритетів. Третій етап – розроблення сценаріїв і вибір моделі розвитку. Четвертий етап – формування програмно-цільових документів. П‘ятий етап – інституціоналізація та координація. Шостий етап – реалізація програм і політик. Сьомий етап – моніторинг, оцінювання та коригування. Етапи стратегічного планування утворюють цілісну систему, яка поєднує аналітику, цілевизначення, нормативну й інституційну базу, фінансове та партнерське забезпечення, практичну реалізацію і контроль. Їхня послідовність відображає логіку руху від діагностики до результатів, а взаємопов’язаність забезпечує безперервність процесу і його адаптивність у динамічних умовах післявоєнного розвитку. Таким чином, стратегічне планування державної соціально-економічної політики в Україні у період післявоєнної розбудови є не лише технічним інструментом управління, а й концептуальною рамкою для формування нового соціального контракту між державою, суспільством і міжнародними партнерами. Воно повинно спиратися на цінності сталого розвитку, враховувати інтереси вразливих груп населення та одночасно створювати умови для модернізації економіки, що у підсумку забезпечить не лише відновлення, а й довготривалу конкурентоспроможність України на глобальному рівні.

ПУБЛІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ В УКРАЇНІ: ВІД ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ДО ЦИФРОВІЗАЦІЇ

Олександр Слободян — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

Проведено комплексний аналіз еволюції публічного регулювання розвитку регіонів України крізь призму переходу від інформатизації до цифровізації. Обґрунтовано, що сучасна парадигма публічного управління на регіональному рівні ґрунтується на багаторівневості, мережевій взаємодії, партнерстві та використанні інноваційних цифрових інструментів, які трансформують регіон у відкриту, адаптивну соціально-економічну систему. Систематизовано ключові етапи розвитку електронного урядування в Україні – від створення інформаційних ресурсів й інтерактивних вебсайтів до формування інтегрованих цифрових порталів і єдиної цифрової системи державного управління. З’ясовано, що ці процеси мають нормативно-правове підґрунтя та відображають поступовий і логічний перехід державної політики від інформатизації до повномасштабної цифрової трансформації.

Особливу увагу приділено аналізу правових документів, які визначили цифровий вектор розвитку публічного управління та регіональної політики, зокрема Закону України «Про національну програму інформатизації», концепцій розвитку інформаційного суспільства, цифрової економіки та цифрового порядку денного України.

Акцентовано на ролі євроінтеграційних процесів і гармонізації законодавства з нормами ЄС у формуванні сучасної моделі цифрового врядування. Розкрито інституційні засади реалізації цифрової трансформації в контексті реалізації Україною ї інтеграційних прагнень.

Крім того, охарактеризовано діяльність ключових органів публічного управління та інструменти оцінювання цифрового розвитку регіонів в Україні. Установлено, що визначальне місце посідає Мінцифри, який до того ж запровадив індекс цифрової трансформації регіонів і громад. Водночас окреслено основні виклики цифрових перетворень, зокрема кадрові, інфраструктурні, фінансові та безпекові, подолання яких є передумовою підвищення ефективності публічного регулювання та сталого розвитку регіонів України.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ РЕФОРМУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Віталій Стахов — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено обґрунтування концептуальних аспектів реформування діяльності Державної прикордонної служби України. Зазначено, що реформування діяльності Державної прикордонної служби України обумовлене поєднанням зовнішніх викликів та внутрішніх потреб модернізації, що вимагає переформатування стратегічних завдань, організаційних форм і ресурсного забезпечення служби. Тривала збройна агресія російської федерації, трансформація транскордонних ризиків (зростання гібридних операцій, контрабанди, нелегальної міграції та терористичних загроз) створюють ситуацію, в якій традиційні підходи до охорони кордону виявляються недостатніми і потребують інтегрованих оборонно-цивільних рішень з урахуванням перспективи інтеграції у євроатлантичні структури.

Реформування Державної прикордонної служби України має комплексний і системний характер, оскільки спрямоване одночасно на організаційне, технологічне та кадрове переосмислення моделі прикордонної безпеки. Центральними чинниками змін є: переорієнтація на європейські та євроатлантичні стандарти управління, що забезпечує стратегічну сумісність і високу ефективність взаємодії з міжнародними партнерами; цифровізація прикордонних процесів, яка зменшує корупційні ризики та підвищує швидкість і точність рішень; формування професійного персоналу, здатного діяти в умовах гібридних загроз і складних комунікаційних завдань; зміцнення оборонного компоненту служби, що набуває критичного значення в умовах війни.

Наслідки впровадження запропонованих напрямів реформи очікувано будуть багатовимірними: підвищення оперативної спроможності й стійкості кордонів, краща інтеграція в міжнародні системи безпеки, зниження вразливості до гібридних загроз та зростання довіри суспільства до прикордонних інституцій. Утім, досягнення цих результатів залежить від послідовності правотворчих ініціатив, прозорого фінансування, цілеспрямованих інвестицій у людський капітал і технології, а також від здатності держави забезпечити демократичний контроль та підзвітність у період трансформації.

АНАЛІЗ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

Сергій Холодов — Wed, 31 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовані наукові підходи до понятійно-категоріального апарату дослідження механізмів публічного управління у сфері соціального захисту ветеранів війни. На підстави проведеного аналізу зазначено, що поняття «механізми публічного управління» в контексті соціального захисту ветеранів війни визначається як сукупність організаційних, правових, фінансових та процедурних інструментів, за допомогою яких держава реалізує політику підтримки ветеранів. Ці механізми є посередником між нормативно-правовими актами, що закріплюють права ветеранів, і практичними результатами для громадян, такими як соціальні виплати, пільги, медична та психологічна допомога, соціальні послуги та програми реінтеграції. У науковій літературі підкреслюється багатокомпонентність механізмів, що включає: інституційний компонент (державні органи, місцеве самоврядування, громадські організації ветеранів), нормативно-правовий компонент (закони, підзаконні акти, регламенти надання послуг), організаційно-управлінський компонент (планування, координація, контроль і моніторинг), фінансово-ресурсний компонент (бюджетні кошти, трансферти, гранти). Дослідження показують, що ефективність цих механізмів визначається взаємодією центральних і регіональних органів влади, громадських організацій ветеранів і недержавних провайдерів соціальних послуг, прозорістю процедур, чіткістю повноважень та наявністю системи моніторингу та оцінки результатів. Науковці підкреслюють, що інтегрований підхід, який поєднує правову, соціальну, економічну та психологічну підтримку, є ключовим для реалізації ефективної політики соціального захисту ветеранів війни. Категорія «соціальний захист» у цьому контексті виступає як цільова функція державного управління, а не лише як соціальна програма або пакет пільг. Вона передбачає реалізацію прав ветеранів, забезпечення їх соціальної стабільності, підтримку матеріального і психологічного добробуту та інтеграцію у суспільство.

Зазначено, що механізми публічного управління у сфері соціального захисту ветеранів війни слід розглядати як комплекс організаційних, правових, фінансових та процедурних інструментів, за допомогою яких держава реалізує політику підтримки цієї категорії громадян. Вони забезпечують перетворення стратегічних цілей соціальної політики на конкретні управлінські дії, спрямовані на захист прав ветеранів, їх соціальне забезпечення та інтеграцію у суспільство.