Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

ЕТАПИ УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЧНИМИ ТА ПРОЄКТНИМИ РИЗИКАМИ ІНІЦІАТИВНИХ ПРОЄКТІВ

Вікторія Божкова, Владислав Вознєсєнскій — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто основні етапи управління стратегічними та проєктними ризиками в контексті ініціативних проєктів. Визначено, що ефективне управління ризиками є ключовим фактором успіху для проєктів, які реалізуються в умовах невизначеності, обмежених ресурсів та швидких змін зовнішнього середовища. Здійснено аналіз ключових підходів до ідентифікації, оцінки, мінімізації та моніторингу ризиків на кожному з етапів їхнього життєвого циклу. В основі об’єктивної оцінки потенціалу реалізації ризиків недосягнення національних цілей пропонується використання процедури індикативного аналізу. Відповідно до індикативного методу аналізу сутність оцінки потенціалу реалізації ризиків недосягнення національних цілей здійснюється у системі індикативних показників. На стратегічному рівні управління здійснюється управління ризиками, які впливають на досягнення національних цілей, які можна позначити як надпроєктні ризики, тобто ризики, наслідки виникнення яких можуть вплинути на один або кілька проєктів (програм) одночасно. В статті запропоновано схему планування впливів на стратегічні ризики із зазначенням етапів та відповідних інструментів, розроблено реєстр стратегічних ризиків та реєстр кількісних показників стратегічних ризиків. Реєстр стратегічних ризиків поділено на такі групи: 1) політичні ризики; 2) економічні ризики; 3) соціальні ризики та загрози здоров’ю; 4) екологічні, природні, техногенні; 5) енергетичні ризики; 6) кадрові ризики; 7) науково-технічні і інноваційні ризики; 8) інфраструктурні ризики; 9) комерційні ризики; 10) ризики інформаційні і кібербезпеки.

У статті підкреслюється важливість інтегрованого підходу до управління стратегічними та проєктними ризиками, що дозволяє підвищити гнучкість проєктів, мінімізувати ймовірність негативних сценаріїв і своєчасно виявляти можливості для покращення процесів. Результати дослідження можуть бути корисними для керівників проєктів, стратегічних менеджерів та фахівців, відповідальних за управління ризиками в організаціях, які прагнуть підвищити ефективність своєї діяльності в умовах невизначеності та динамічних змін.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Михайло Боронніков, Валентина Купріянова — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

Розширення прав і можливостей людей за допомогою цифрових технологій лежить в основі бачення Європейської Комісії щодо цифрової трансформації до 2030 р. Європейська стратегія цифрового переходу «Цифрове десятиліття» встановлює рамки управління для сприяння цифровізації європейських державних адміністрацій та для забезпечення цифрової трансформації протягом наступних п’яти років. Ця стратегія має фундаментальне значення для впровадження безпеки, стійкості та етики в цифрове європейське суспільство. Крім того, «Цифровий компас 2030» встановлює чіткі та конкретні цілі та завдання для цифрових навичок та інфраструктури, а також для цифровізації бізнесу та державних послуг.

Стаття розкриває основні імперативи стратегічного управління для цифрової трансформації державного управління в Україні до 2030 р. з урахуванням досвіду європейських країн, зокрема Естонії, Франції, Іспанії тощо. Автор висвітлює, наскільки Цифровий компас в країнах ЄС втілює цифрову трансформацію державних послуг у конкретному випадку державного управління, та водночас розкриває різні аспекти цифрового врядування для державних адміністрацій в Україні завдяки порталу «Дія», системі «Трембіта», сервісу «єМалятко» і новим правилам використання хмарних сервісів органами державної влади.

Основними проблемами цифрової трансформації в державному управлінні визначено застосування європейського досвіду, а саме: в оцифруванні процесів, в яких відбувається впровадження традиційних цифрових технологій для підвищення ефективності державного управління даними; електронне урядування, яке передбачає впровадження цифрових технологій, особливо на основі використання мережі Інтернет для вдосконалення державного управління Інтернету; цифровий уряд, в якому останнє покоління цифрових технологій, таких як: Інтернет цифрових технологій, Інтернет речей, штучний інтелект, предикативна аналітика дозволяють враховувати переваги користувачів при формуванні складу послуг, що надаються, та процедур, пов’язаних з їх отриманням; дослідження основних тенденцій цифровізації економіки та державного управління України з урахуванням досвіду країн ЄС.

Автор розглядає можливість застосування європейської системи моніторингу в Україні, яка включає засоби для реалізації бачення і визначає ключові етапи за чотирма основними напрямками. Перші два зосереджені на цифровому потенціалі в інфраструктурі, освіті та навичках, а два інших – на цифровій трансформації бізнесу та державних послугах. Результати дослідження показали, що запровадженню такого досвіду в Україні післявоєнної розбудови має сприяти розвиток високоефективної екосистеми цифрової освіти, а також ефективна політика, що спрямована на розвиток зв’язків і залучення висококваліфікованих фахівців з публічного управління.

РЕФОРМА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Зоряна Бурик — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті аналізується реформа системи охорони здоровʼя в Україні, яка розпочалася у 2015 р. і орієнтується на ефективне фінансування та доступність медичних послуг. Встановлено, що основними напрямами реформування стали впровадження державних фінансових гарантій, реорганізація медичних установ і перехід до фінансування через НСЗУ. Визначено, що створення НСЗУ підвищило автономію медичних установ та забезпечило дотримання державних стандартів. Встановлено, що з впровадженням реформи первинної ланки охорони здоров’я в Україні у 2018 р. відбулося значне покращення фінансування та доступності медичних послуг, зокрема, НСЗУ профінансувала надавачів первинної медичної допомоги на суму 112,45 млрд грн, що відображає стабільне зростання: виплати зросли від 3,44 млрд грн у 2018 р. до 23,36 млрд грн у 2023 р., водночас, кількість медичних закладів, що уклали договори з НСЗУ, збільшилася з 1 185 у 2018 р. до 2 467 у 2024 р., що свідчить про розширення мережі медичних послуг. Зʼясовано, що одним з ключових досягнень реформи стало введення права пацієнтів на вільний вибір сімейного лікаря, терапевта чи педіатра: станом на 2024 р. понад 77% населення країни підписали декларації про вибір лікаря, що свідчить про високий рівень довіри до нової системи охорони здоров’я. Визначено, що успішно інтегрувалася електронна система охорони здоров’я (ЕСОЗ), яка дозволила підвищити ефективність контролю за медичними послугами. Встановлено, що незважаючи на досягнуті успіхи, існують й проблеми, зокрема недостатня кількість фінансових ресурсів для забезпечення рівного доступу до медичних послуг у віддалених регіонах, а також необхідність подальшого вдосконалення нормативно-правових актів для забезпечення ефективного контролю за медичними закладами. Зʼясовано, що, незважаючи на виклики війни та пандемії, реформа сприяла вдосконаленню медичного обслуговування та інтеграції цифрових технологій. Встановлено, що для подальшої цифровізації охорони здоров’я необхідно впровадити електронну медичну картку пацієнта, інтегрувати медичні та соціальні сервіси в єдину систему, модернізувати інфраструктуру медичних закладів та автоматизувати адміністративні процеси, а також важливо забезпечити міжвідомчу інтеграцію медичних даних, розширити автономію закладів охорони здоров’я, впровадити електронне управління фінансами та посилити кібербезпеку для захисту персональних даних пацієнтів.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ СТАНДАРТИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Ігор Гасюк — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

Соціально-економічні стандарти є основою державної політики, спрямованої на забезпечення добробуту громадян і соціальної справедливості. Вони визначають мінімальні рівні соціального забезпечення, заробітної плати, умов праці, доступу до освіти, охорони здоров’я та інших життєво необхідних послуг. Метою статті є комплексний аналіз соціально-економічних стандартів як інструменту публічного управління, з урахуванням їхньої ролі у забезпеченні соціальної справедливості, економічної стабільності та підвищенні ефективності державної політики. Визначено, що поняття соціально-економічних стандартів формується на перетині економічних, соціологічних, правових і управлінських дисциплін. Визначити їх можемо як систему нормативних вимог і показників, які визначають базові рівні соціального захисту та економічного добробуту. Проведений аналіз наукової літератури дає можливість виокремити низку визначень цього поняття, що відображає його багатогранність. Обґрунтовано, що соціально-економічні стандарти є важливим інструментом публічної політики, що регулює відносини між державою, суспільством та економічними суб’єктами. Важливою складовою правового забезпечення соціально-економічних стандартів є їхня адаптація до сучасних викликів і потреб суспільства. Визначено, що соціально-економічні стандарти виконують кілька важливих функцій, кожна з яких має своє значення для забезпечення стабільності та розвитку суспільства. Показано, що реалізація соціально-економічних стандартів є складним процесом, що потребує комплексного підходу та використання різноманітних інструментів державної політики. Основними механізмами забезпечення їхньої ефективної імплементації є законодавчі та регуляторні механізми, програмно-цільовий підхід у державному управлінні, а також системи моніторингу та оцінювання ефективності. Важливу роль у цьому процесі відіграє взаємодія між державою, бізнесом і громадянським суспільством, що забезпечує стійкість соціально-економічних стандартів і підвищує рівень їхнього впливу на якість життя населення. Визначено, що одним із важливих інструментів реалізації соціально-економічних стандартів є програмно-цільовий підхід, що передбачає розробку та реалізацію державних програм, спрямованих на досягнення конкретних соціальних і економічних результатів. Зазначено, що в Україні реалізація соціально-економічних стандартів стикається з численними проблемами, зокрема в умовах економічних труднощів, політичної нестабільності та війни. Незважаючи на низку досягнень у соціальній політиці, країна залишається з низьким рівнем забезпечення базових соціальних стандартів у порівнянні з більш розвиненими країнами Європи. Виявлено, що повоєнне відновлення також створює умови для реалізації інноваційних соціальних стандартів, що орієнтуються на нові технології та цифровізацію соціальних послуг. Україна може впровадити розумне соціальне управління на основі цифрових платформ, смарт-контрактів і великих даних, що дозволить ефективно моніторити та коригувати соціальні програми.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЕТЕРАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ: БЕЗПЕКОВИЙ АСПЕКТ

Марта Карпа, Григорій Дем’янчик, Іван Тимочко — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті розкрито особливості реалізації ветеранської політики органами публічної влади, їх компетенцію та міжвідомчі координації. Зокрема здійснено аналіз повноважень структурних підрозділів соціального захисту населення щодо реалізації державної соціальної політики та розкрито особливості компетенції управління з питань ветеранської політики ОВА у сфері ветеранської політики щодо міжінституційної координації у сфері соціального захисту, ветеранської політики на основі використання багатовимірного комплексного підходу. Узагальнено, що заходи з підтримки ветеранів війни та військовослужбовців передбачають взаємоузгоджені дії, результатом яких є допомога у реалізації передбачених законодавством прав та гарантій з урахуванням їх індивідуальних потреб. Проаналізовано компетенцію структурних підрозділів з питань ветеранської політики у сфері соціального захисту учасників бойових дій, зокрема: з питань охорони здоров’я, з питань ветеранської політики, заклади охорони здоров’я. У статті наведено низку неврегульованих питань реалізації ветеранської політики органами публічної влади: порядок взаємодії між структурними підрозділами, на які покладено функції з питань ветеранської політики, та структурними підрозділами з питань охорони здоров’я щодо організації роботи спрямованої на підтримку ветеранів війни та військовослужбовців під час лікування в закладах охорони здоров’я; розмиті кордони компетенції структурних підрозділів з питань ветеранської політики у сфері соціального захисту учасників бойових дій; низький рівень правничого та організаційного супроводу ветеранів війни та військовослужбовців під час вирішення питань реалізації належних пільг і гарантій; відсутні чіткі критерії щодо індивідуальних потреб ветеранів війни; низький рівень необхідних компетентностей фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб до участі в організації заходів з підтримки ветеранів війни та військовослужбовців.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРОЄКТНОГО ОФІСУ МІЖСЕКТОРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Ольга Кудріна, Сергій Колоколов — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

Проведений аналіз теоретико-методологічних і нормативно-правових джерел, систематизація виявлених підходів дозволяють запропонувати класифікацію функціональних структур реалізації проєктного підходу до міжсекторної взаємодії у системі публічного управління з таких підстав: рівень інституціоналізації; поширення забезпечення проєктної діяльності; залученість суб’єктів публічного управління; період функціонування і тип структури; що забезпечують, реалізують процеси або керуючі процесами; інтеграція в організаційно-управлінську структуру суб’єкта публічного управління; форма функціонування. В статті визначено, що проєктний офіс, створюваний на будь-якому рівні публічного управління, виконуватиме базові функції (нормативні та (або) визначені обраною моделлю або їх синергією) та розширені функції, що відбивають специфіку його призначення. Таким чином, проєктні офіси і інші структури, функціонуючі в суб’єктах публічного управління, можуть бути інституційними, тобто створеними щодо виконання нормативно-правового акту з встановленими вимогами до структури і порядку діяльності, і ініціативними, створеними суб’єктами публічного управління самостійно. Визначено, що проєктні офіси, створювані на всіх рівнях публічного управління, крім нормативних функцій, виконуваних для здійснення національних пріоритетів для реалізації міжсекторної взаємодії, повинні мати функції моделей «Проєктний офіс – Підприємство» і «Проєктний офіс – негайний результат». Крім того, для реалізації міжсекторної взаємодії важливою є наступна функція моделі «Проєктний офіс – Наставник»: навчання знанням та вмінням для реалізації проєктного підходу за участю суб’єктів публічного управління. Зокрема, для реалізації ініціативних проєктів міжсекторної взаємодії потрібна сформованість компетенцій проєктного управління у всіх учасниках проєктів міжсекторної взаємодії. Наведено приклади життєвого циклу проєкту створення та впровадження проєктного офісу, виконуючого функції в сфері міжсекторної взаємодії, та приклад результатів реалізації етапів життєвого циклу створення і впровадження проєктного офісу міжсекторної взаємодії.

ФІНАНСОВЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА ЙОГО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Світлана Кучеренко, Людмила Леваєва, Денис Дармостук, Сергій Ващенко — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано тенденції розвитку фінансового посередництва в Україні, визначено його роль в національній економіці та розглянуто основні нормативні документи, якими здійснюється державне регулювання. Ефективне функціонування фінансового ринку неможливе без формування та розвитку надійних фінансових посередників, зокрема банків і небанківських фінансових установ. Розкрито їхню роль та значення як ключових складових інфраструктури, що забезпечують суб’єктів ринку фінансовими ресурсами та сприяють діяльності активних інвесторів. Обґрунтовано передумови виникнення фінансових посередників, залежно від їхньої ролі на фінансовому ринку. Охарактеризовано основні функції фінансових посередників та основні макроекономічні показники, що характеризували роль фінансових посередників в економіці України на 2020–2023 рр. Наголошено, що фінансове посередництво в Україні регулюється низкою нормативних документів, які охоплюють банківську діяльність, небанківські фінансові установи, страхові компанії, кредитні спілки, інвестиційні фонди та інші суб’єкти фінансового ринку. Доведено, що державне регулювання спрямоване на забезпечення стабільного функціонування фінансового сектору, захист прав споживачів фінансових послуг та підтримку економічного зростання.

В Україні фінансове посередництво відіграє важливу роль в акумуляції капіталу, його перерозподілі між різними секторами економіки та створенні умов для економічного зростання. Водночас фінансова система країни стикається з численними викликами, зокрема кризами, що викликають фінансову нестабільність, війною, зростаючими ризиками та потребою в адаптації до нових умов міжнародної торгівлі та інвестицій.

Фінансове посередництво в умовах воєнного конфлікту, як і будь-які інші економічні процеси, зазнає значних змін. Проблеми доступу до капіталу, зростання ризиків неплатоспроможності, дефіцит ресурсів та пошук нових джерел інвестування вимагають перегляду підходів до управління фінансовими ресурсами. Тому вивчення розвитку фінансового посередництва в Україні та здійснення його державного регулювання є актуальним для розуміння шляхів подолання кризових явищ та сприяння економічному зростанню у майбутньому.

СУЧАСНИЙ ЕТАП ФОРМУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПОБУДОВИ БЕЗБАР’ЄРНОГО ПРОСТОРУ В УКРАЇНІ

Армен Назарян — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті поняття «безбар’єрність» представлено автором як ціннісну парадигму, філософію трансформаційних змін в суспільстві, що враховує унікальність кожної людини, а також як невід’ємний компонент сучасного просторового планування територій.

Наголошено, що більшість українських регіонів та міст до цього часу не відповідають підходам і принципам безбар’єрності, не адаптовані до вимог різних категорій громадян, у тому числі осіб з інвалідністю. Звернуто увагу, що окремі проблеми загострились із початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Зроблено короткий аналіз основних нормативно-правових актів, створених за час незалежності, що формують базу для побудови безбар’єрного простору в Україні, які втім потребують оновлення та реагування на виклики часу, врахування кращого європейського досвіду. Зазначено, що безбар’єрний простор – це не тільки компетенції та відповідальність влади, це має бути спільна робота держави, бізнесу, наукових кіл та громадськості, зважена робота органів публічної влади та ефективна взаємодія із різними категоріями населення.

У межах дослідження представлено результати контент-аналізу, проведеного автором у період з 21 листопада 2024 р. – по 21 лютого 2025 р., що полягав в аналізі понад 200 повідомлень в онлайн-медіа (локальних, всеукраїнських) за десятьма попередньо визначеними ключовими словами та словосполученнями (пандус, інклюзивність, безбар’єрність, доступність, крісло колісне та ін.). Серед виявлених проблем найбільш часто згадувані в медіа – низька соціальна включеність осіб з інвалідністю у сферу зайнятості, невідповідність чи явні порушення державних будівельних норм, недоступність медичної інфраструктури, громадського транспорту до потреб осіб з інвалідністю, цифрові бар’єри та низка інших проблем.

На сучасному етапі розвитку України процес побудови безбар’єрного простору ще триває і потребує сформованості інклюзивного суспільства, відкритого до змін, у якому створені умови для розвитку інклюзивних органів публічної влади, інклюзивного економічного, освітнього, культурно-мистецького, соціально-трудового, екологічного (довкіллєвого), медичного середовища.

ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Наталія Олійник — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті систематизовані наукові дослідження щодо поняття механізми публічного управління у сфері формування системи національної стандартизації. Зауважено, що у сучасних умовах глобалізації та європейської інтеграції України гармонізація національних стандартів з міжнародними нормами є необхідною умовою для розвитку промисловості, технологічного прогресу та залучення іноземних інвестицій. Відсутність ефективного публічного управління у сфері стандартизації може призвести до фрагментації нормативної бази, ускладнення ведення бізнесу, зниження якості продукції та порушення принципів добросовісної конкуренції. Зазначено, що система національної стандартизації є комплексним механізмом державного регулювання та саморегулювання, який забезпечує встановлення єдиних вимог до продукції, послуг і процесів у країні, сприяє захисту здоров’я та безпеки громадян, розвитку економіки та технологічного прогресу, а також інтеграції України у міжнародну систему стандартизації. Обґрунтовано поняття «механізми публічного управління у сфері формування системи національної стандартизації», яке пропонується розглядати як сукупність інституційних, нормативно-правових, організаційно-адміністративних та економічних інструментів, які використовуються державними органами, громадськими інституціями та іншими зацікавленими суб’єктами для забезпечення розробки, впровадження та контролю за національними стандартами з метою підвищення якості продукції, безпеки, конкурентоспроможності економіки та інтеграції у міжнародні ринки.

Механізми публічного управління у сфері формування системи національної стандартизації є ключовими інструментами державної політики, що забезпечують регулювання, контроль та розвиток стандартів на національному рівні. Вони включають правові, інституційні, економічні, організаційні, інформаційні та контрольно-наглядові заходи, які разом створюють ефективну систему регулювання. В умовах європейської інтеграції України важливим аспектом є гармонізація національних стандартів із міжнародними нормами, що сприятиме підвищенню якості вітчизняної продукції, її конкурентоспроможності та інтеграції у світові ринки.

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК СУЧАСНИЙ ІНСТРУМЕНТ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

Олександр Ольшанський — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовані сучасні механізми державно-приватного партнерства як основи залучення приватних інвестицій у вирішення проблеми економічної модернізації країни. У сучасних умовах, коли державні бюджети часто обмежені, державно-приватне партнерство стає ефективним способом залучення інвестицій для реалізації масштабних суспільно важливих проєктів. Завдяки державно-приватному партнерству можна забезпечити модернізацію інфраструктури, розбудову транспортних мереж, розвиток енергетичних проєктів та покращення соціальних послуг. Приватні компанії, маючи більшу гнучкість та інноваційний підхід, здатні оптимізувати витрати та підвищити ефективність управління проєктами. Крім того, державно-приватне партнерство сприяє зменшенню фінансових ризиків для держави, оскільки розподіл відповідальності та обов’язків дозволяє уникнути значних бюджетних витрат. Це особливо важливо в контексті глобалізації та швидких економічних змін, коли держава прагне зберегти стійкість економіки та забезпечити стабільний розвиток.

Державно-приватне партнерство пропонує декілька потенційних переваг, особливо в контексті післявоєнної реконструкції та економічного розвитку України. До основних переваг включаємо залучення капіталу, інновації та ефективне управління ресурсами. Для підвищення ефективності державно-приватного партнерства в Україні необхідні декілька заходів: законодавча реформа (спрощення правової бази та усунення прогалин у чинному законодавстві); розвиток потенціалу професійної компетентності державних фахівців (забезпечення навчання та підтримки державних службовців і фахівців приватного сектору, залучених до проєктів державно-приватного партнерства); використання цифрових технологій для звітності (підвищення прозорості у відборі, закупівлі та реалізації проєктів); упровадження системи управління ризиками (розробка надійної оцінки ризиків і стратегій пом’якшення); опора на міжнародне співробітництво (використання підтримки та досвіду міжнародних організацій і фінансових установ); розширення та заохочення участі суб’єктів змішаної (державно-приватної) форми власності; забезпечення високих вимог до приватних кандидатів, які вступають у відносини державно-приватного партнерства; оновлення регулювання (вдосконалення регулювання діяльності державно-приватного партнерства та оцінка впливу на навколишнє середовище та страхування).

Державно-приватне партнерство є потужним інструментом економічного розвитку, що дозволяє залучити приватний капітал та зменшити бюджетні витрати на реалізацію суспільно важливих проєктів. Для досягнення максимальної ефективності необхідно враховувати правові, економічні та соціальні аспекти впровадження державно-приватного партнерства. Спираючись на найкращі міжнародні практики та вирішуючи специфічні виклики, з якими стикається Україна, державно-приватне партнерство нині може відігравати ключову роль у післявоєнному відновленні та довгостроковому розвитку країни.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ОРІЄНТИРИ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ УКРАЇНИ

Наталія Орлова — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу сучасної ситуації (2021–2024 рр.) в Україні щодо євроінтеграційних процесів у сфері цифровізації державних послуг. Метою статті є дослідження процесу імплементації законодавчої бази цифрових трансформацій у державному управлінні в Україні до умов Європейського Союзу та визначення проблем та недоліків цього процесу. Інформаційною базою дослідження є акти права Європейського Союзу та України у сфері цифровізації та інформаційно-комунікаційного розвитку державного управління та медіа. Проведено аналіз імплементації нормативно-правових законодавчих актів до вимог Європейського Союзу у сфері інформаційних технологій, телекомунікацій та обробки даних, поширення інформації. Визначено пріоритетні напрями цифрової трансформації державного управління в Україні: електронні комунікації, кібербезпека, е-ідентифікація, аутентифікація, е-комерція, цифрові послуги, довірчі послуги, обіг даних, радіоспектральна політика. Досліджено вимоги Європейського парламенту та Ради щодо процесів євроінтеграції України у сфері цифровізації державних послуг. Обґрунтовано, що подальший розвиток механізмів реформування державного управління в Україні надасть змогу продовжувати цифровізацію послуг для громадян і бізнесу; забезпечити доступність цифрових послуг для осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення; запровадити нові електронні послуги, зокрема у сфері реєстрації бізнесу та отримання соціальної допомоги, що забезпечить виконання вимог євроінтеграційного процесу. Проаналізовано національне дослідження щодо використання електронних державних послуг в Україні та визначено динаміку цього процесу. У висновках визначено проблеми у реалізації ефективної цифровізації державного управління в Україні: інституційна трансформація, залучення міжнародної технічної допомоги для адаптації законодавства, експертної підтримки та перекладу актів права ЄС українською мовою; відсутність фінансових ресурсів для створення нових органів влади, які передбачено реформами щодо формування політики у сфері управління даними та захисту даних; не належна імплементація радіоспектральної політики в Україні.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ОСНОВА ТРАНСПАРЕНТНОСТІ

Оксана Пархоменко-Куцевіл — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовані теоретичні засади застосування штучного інтелекту в системі публічного управління як основа транспарентності. Зазначено, що базовим принципом використання штучного інтелекту в публічному управлінні є транспарентність. З одного боку, вона означає зрозумілість (процес роботи штучного інтелекту та отриманого ним результату), з іншого – включає загальнодоступність такого пояснення для широкої громадськості. У зв’язку з цим необхідно не тільки встановити презумпцію транспарентності використання штучного інтелекту в публічному управлінні, але і за умовчанням закріпити обов’язок розкриття державними органами цілей використання штучного інтелекту (за винятком тих сфер публічного управління (наприклад, розвіддані, оборона та безпека), де таке розкриття може загрожувати національній безпеці держави). У даному ракурсі можна говорити про об’єктивну сторону транспарентності використання штучного інтелекту в публічному управлінні. Транспарентність використання штучного інтелекту в публічному управлінні передбачає наявність відкритого програмного коду на противагу приватному сектору, де панує його пропрієнтарне право. У свою чергу, пропрієтарність алгоритму може з’явитися не тільки до причини порушення основних прав і свобод людини, але також бути перешкодою для реалізації принципу транспарентності штучного інтелекту. У зв’язку з цим необхідне досягнення балансу, з одного боку, між транспарентністю та правом інтелектуальної власності, зважаючи на те, що ми не можемо виключити ситуацію, за якої напрацювання приватного сектора (у тому числі розроблений програмний код) можуть знайти своє застосування у сфері публічного управління; з іншого – між транспарентністю та дійсною можливістю її реалізації, обумовленою складною технологічною складовою систем штучного інтелекту. Обґрунтовано, що транспарентність – це найважливіший публічний аспект якісного публічного управління (обґрунтованість, результативність, ефективність), а в контексті цифровізації та цифрової трансформації публічного управління забезпечення транспарентності використання технології штучного інтелекту набуває критично важливого значення.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Володимир Сухарніков — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

В статті доведено, що ключовим елементом комплексного процесу реформування правових, економічних, управлінських відносин є забезпечення ефективного публічного адміністрування на всіх рівнях влади. Мета статті – визначити проблеми та перспективи розвитку публічного адміністрування для подальшої євроінтеграції та реалізації стратегії реформування державного управління в Україні. Виділено інструменти публічного адміністрування (нормативні акти, індивідуальні акти, адміністративні акти, адміністративні договори, адміністративна процедура, адміністративні послуги), які забезпечують ефективну реалізацію публічних інтересів та прав осіб. Визначено фактори, від яких залежить ефективність концепції публічного адміністрування. Досліджено правові та організаційні основи забезпечення органів публічного управління. Виділено нормативно-правові акти, які складають основу інформаційного забезпечення органів публічного управління на регіональному рівні. Визначено ключові елементи системи надання адміністративних послуг в Україні (суб’єкти надання адміністративних послуг, центри надання адміністративних послуг, електронні сервіси та платформи, адміністративні реєстри та бази даних, законодавче регулювання, механізм фінансування та контролю), розвиток яких спрямований на спрощення процедур та максимальну цифровізацію державних послуг. Узагальнено ключові досягненнями у сфері публічного адміністрування в умовах євроінтеграції. На основі дослідження зовнішніх та внутрішніх факторів виділено проблеми розвитку публічного адміністрування: нерівномірний доступ до послуг, низький рівень фізичної безбар’єрності центрів надання адміністративних послуг, бюрократичні перепони, безпека даних. Вирішення зазначених проблем дозволить забезпечити рівний доступ до якісних послуг для всіх громадян, досягти високих стандартів електронного врядування та забезпечити якісний рівень публічного управління в умовах євроінтеграції.

МОЖЛИВОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Леся Тірбах, Ярослав Ярощук — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

У статті аналізуються можливості стратегічного планування у сфері державного управління. Зазначено, що планування є основою державного управління, що визначає стратегічні пріоритети розвитку країни. У сучасних умовах цифровізації та глобалізації виникає потреба саме в інноваційних підходах до планування, які дозволяють оперативно реагувати на виклики, адаптувати політику до швидких змін та підвищувати ефективність управлінських рішень в державі.

Автором розглядаються сучасні інноваційні моделі стратегічного планування в державному управлінні, що поєднують такі компоненти, як колективне управління, сценарне планування та використання штучного інтелекту. Ці підходи підкреслюють важливість взаємодії учасників, що дозволяє враховувати різні точки зору при розробці та впровадженні стратегічної державної політики. Зазначено, що сучасне планування в державному управлінні повинно базуватися на таких принципах: гнучкість та адаптивність до змін; використання цифрових технологій та аналітичних даних; прозорість та залучення громадськості; орієнтація на сталий розвиток; проєктно-орієнтований підхід. Впровадження інноваційних моделей планування відіграє ключову роль у державному управлінні по всьому світу. Завдяки гнучкому, інклюзивному та технологічно орієнтованому підходу ці моделі допомагають вирішувати виклики, пов’язані зі стрімкими соціальними, економічними та екологічними змінами. Країни використовують різні методи стратегічного планування з різним ступенем успіху, що дозволяє аналізувати їхній досвід і оцінювати можливість його застосування в конкретних умовах, зокрема в Україні. Водночас імплементація цих моделей супроводжується певними труднощами та ризиками, що потребує ґрунтовного дослідження для досягнення максимальних результатів.

Отримані результати в ході дослідження свідчать про ключову роль технологій у вдосконаленні саме стратегічного планування, зокрема завдяки прогностичній аналітиці та моніторингу даних у реальному часі. Проаналізовано ключові підходи та інструменти, що застосовуються у передових країнах світу та їх потенціал для України.

РОЗВИТОК МІЖСЕКТОРНОЇ СПІВПРАЦІ В ІНІЦІАТИВНИХ ПРОЄКТАХ

Тетяна Харченко — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню розвитку міжсекторної співпраці в ініціативних проєктах, яка є важливою умовою для успішного вирішення актуальних соціальних, економічних та екологічних проблем. Міжсекторна співпраця включає взаємодію між різними секторами суспільства, зокрема державними органами, приватним бізнесом, громадськими організаціями та академічними установами. Ефективна інтеграція ресурсів, знань та інтересів різних учасників є важливим фактором для досягнення сталих і значущих результатів у реалізації ініціативних проєктів. Основною проблемою, яку висвітлює стаття, є низький рівень ефективності багатьох ініціативних проєктів, що реалізуються без належної міжсекторної взаємодії. Відсутність чітких механізмів координації, різні підходи до управління та суперечливі інтереси учасників часто призводять до неефективного використання ресурсів і зниження результативності проєктів. Проблеми, пов’язані з відсутністю прозорих механізмів співпраці, а також недостатньою комунікацією між учасниками, можуть гальмувати реалізацію навіть найобіцяніших ініціатив. У статті розглядаються ключові фактори, що сприяють розвитку міжсекторної співпраці, зокрема необхідність створення інституційних і правових механізмів для координації дій, розробка стратегії взаємодії між секторами та формування загальних цілей. Автори акцентують увагу на важливості налагодження ефективної комунікації між державними органами, бізнесом і громадськими організаціями для забезпечення стійкості та ефективності ініціативних проєктів. Також розглядається роль інновацій і нових технологій, які можуть стати важливим інструментом для адаптації проєктів до швидко змінюваного середовища.

Загалом, стаття має на меті окреслити основні проблеми і можливості для розвитку міжсекторної співпраці в ініціативних проєктах, а також запропонувати практичні рекомендації для створення ефективних механізмів, які сприятимуть успішному впровадженню таких проєктів на різних рівнях. Висвітлені в статті аспекти є важливими для розвитку сучасних стратегій управління та забезпечення сталого розвитку через співпрацю між різними секторами суспільства.

ПОЛІТИКА ЗГУРТУВАННЯ ЄС: СТРАТЕГІЧНА ІНВЕСТИЦІЯ В МИР

Ганна Чумакова — Mon, 14 Apr 2025 00:00:00 +0300

Політика згуртування Європейського Союзу (ЄС) є ключовим механізмом регіонального розвитку, спрямованим на зменшення соціально-економічних диспропорцій між країнами та регіонами. Вона відіграє визначальну роль у формуванні стабільного та процвітаючого європейського простору, виходячи далеко за межі суто економічного виміру. Як стратегічна інвестиція в мир, політика згуртування сприяє соціальній згуртованості, безпеці та ефективному публічному управлінню в Європі.

Дослідження доводить, що інвестиції у розвиток регіональної інфраструктури, підтримку малого та середнього бізнесу, соціальну інтеграцію, освіту та підвищення інституційної спроможності держав-членів сприяють зміцненню демократичних інститутів, зниженню соціальної напруги та попередженню конфліктів. Особливу увагу приділено впливу політики згуртування на міграційну політику, зокрема заходам з інтеграції мігрантів, зменшенню економічних та соціальних стимулів до нерегульованої міграції, а також створенню сприятливих умов для повернення біженців та вимушено переміщених осіб.

Аналіз механізмів реалізації політики згуртування, зокрема Європейського фонду регіонального розвитку (ERDF), Фонду згуртування (Cohesion Fund) та ін., свідчить про їхню критичну роль у підтримці регіонального розвитку, забезпеченні ефективного публічного управління, посиленні інноваційного потенціалу та адаптації менш розвинених регіонів до єдиних стандартів ЄС. Особливий акцент зроблено на значенні цієї політики для країн-кандидатів, зокрема України. Враховуючи сучасні геополітичні виклики, включаючи військову агресію росії та необхідність післявоєнної відбудови, залучення механізмів політики згуртування може стати одним із ключових інструментів стабілізації економіки, відновлення публічного управління та інтеграції України до ЄС.

Результати дослідження підтверджують, що політика згуртування виконує не лише економічну, а й безпекову функцію, виступаючи інструментом превентивної дипломатії. Її стратегічний вплив полягає у формуванні довготривалого миру, оскільки вона сприяє вирівнюванню рівня добробуту між регіонами, усуває передумови соціальних заворушень та підвищує довіру до європейських інституцій.