Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення

АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УМОВАХ ВІЙНИ

Зоряна Бурик, Вікторія Пархета, Михайло Нагірняк, Алла Лазарева — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано поточну ситуацію та невирішені питання соціального забезпечення та соціального захисту населення у воєнний час. Розглянуто необхідність соціального захисту, вивчено основні аспекти соціальної допомоги населенню України, визначено важливість здійснення соціального захисту населення у воєнний час. Через призму показників соціального захисту населення проаналізовано дану систему в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, розглянуто аналіз видатків на соціальний захист та соціальну допомогу населенню України напередодні та під час війни у 2021–2023 рр., а також рівень бідності населення України у 2021–2023 рр. Проаналізовані виклики, з якими стикається система соціального захисту в Україні, такі як фінансові обмеження та неефективна законодавча база. У зв’язку з цим, наголошено на необхідності визначення пріоритетів державної політики щодо соціального захисту населення та розробки напрямів і засобів оптимізації системи соціального захисту населення в умовах війни. Наголошено на необхідності гнучкого підходу до систем соціального захисту у воєнний час, а саме: захист внутрішньо переміщених осіб; соціальний захист ветеранів та військовослужбовців; матеріальне забезпечення цивільного населення; підтримка дітей та вразливих груп; міжнародна підтримка та допомога; соціальна згуртованість та підтримка місцевих громад. Акцентовано увагу на необхідності гнучкого підходу до оптимізації системи соціального захисту у воєнний час за низкою напрямів та інструментів. Зазначено, що основними напрямами вдосконалення державного управління бюджетними фінансами у сфері соціального захисту є, по-перше, дотримання принципу збалансованості соціального захисту цивільного населення та фінансової спроможності, по-друге, посилення відповідальності місцевих органів влади за використання виділених коштів та контролю за цим процесом.

ВПРОВАДЖЕННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

Сергій Ващенко, Ірина Гагаріна, Ярослав Ярощук — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У даній статті розглядається можливість впровадження та удосконалення електронного документообігу в публічному управлінні. Комп’ютеризація та інформатизація суспільства має великий вплив на розвиток державних організацій. Впровадження електронного документообігу є одним з важливих інструментів ефективного управління в організації та одним із основних компонентів електронного урядування. Організація, функціонування та питання регулювання й правового забезпечення електронного документообігу в організаціях набуло важливого значення. Електронний документообіг виконує основні напрямки використання інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності органів влади, що забезпечує впровадження системи електронного документообігу, як одного з визначальних процесів у розвитку публічного управління. Використання систем електронного документообігу розкриває нові можливості у соціальній взаємодії та дозволяє ефективно виконувати управлінські функції держави або організації. Впровадження систем електронного документообігу в Україні на даному етапі зіштовхується з певними проблемами, а саме: при впровадженні систем електронного документообігу в органах державної влади є брак фахівців, що володіють необхідними знаннями, навичками та вміннями; відсутність інформації про системи, які необхідно впровадити; відсутність досвіду впровадження таких систем. Також у сучасних органах влади документообіг ведеться в змішаній формі, а саме: в електронному та паперовому виглядах. Зрештою, впровадження електронного документообігу сприяє підняттю прозорості та ефективності діяльності організацій. Відомо, що на стогоднішній день Україна не досягла таких результатів в цій області, як інші країни. Тому для ефективного впровадження електронного документообігу в державних організаціях України необхідно перейняти досвід інших країн. У результаті було зроблено висновки, що нормативно-правова база України, яка забезпечує впровадження електронного документообігу в адміністративній сфері, потребує вдосконалення з використанням закордонного досвіду.

СТРАТЕГІЧНЕ БАЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ТА РЕСУРСНОЕКОЛОГІЧНА СКЛАДОВА ЗГУРТОВАНОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Валерій Воротін, Василь Проданик — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Наразі в Україні відбувається процес формування нової державної регіональної політики, зокрема, на засадах використання саме екологічних механізмів публічного управління та законодавчого забезпечення в умовах воєнного стану та впровадження європейських норм (регламентів) у цій сфері суспільних відносин за умов воєнного стану. Метою такого формування є створення умов для збереження чи відновлення якості життя людини, екологізації та додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від його місця проживання, через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграції регіонів в єдиний економічний, політичний, правовий, інформаційний та культурний простір, максимально повного використання їх потенціалу з урахуванням природних, політичних, історичних, культурних, соціальних і інших особливостей, підвищення конкурентоспроможності регіонів і реалізації дієвого самоуправління.

У статті обґрунтовано, що еколого-ресурсний розвиток неможливо здійснити без реальної децентралізації, зміцнення самоврядування в Україні та залучення територіальних громад до формування, впровадження політики (стратегічного бачення) регіонального та місцевого розвитку, зокрема, в сфері екології та ресурсів відновлення.

Державна стратегія регіонального розвитку на 2021–2027 рр. (зі змінами), яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2024 р. № 940, лишається основним планувальним документом для реалізації секторальних стратегій розвитку, координації державної політики в різних сферах. Стратегія визначає певні досягнення ефективності використання державних ресурсів у територіальних громадах і регіонах в інтересах людини, єдності держави, сталого розвитку історичних населених місць та збереження традиційного характеру історичного середовища, збереження навколишнього природного середовища та сталого використання природних ресурсів для нинішнього та майбутніх поколінь українців після Перемоги.

Доведено, що найбільш суттєвими викликами, на які держава має реагувати шляхом вироблення та реалізації державної регіональної політики, є неспроможність більшості територіальних громад самостійно вирішувати питання, віднесені до їх повноважень. В цілому, передавати повноваження та відповідальність за екологічність регіонального розвитку на органи місцевого самоврядування не можна допоки не буде створена дієва і ефективна система місцевого самоврядування і, у першу чергу, дійсно спроможна та економіко-екологічна стійка територіальна громада.

РОЗВИТОК ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ В УКРАЇНІ: МОЖЛИВОСТІ, БАР'ЄРИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Зоряна Гбур — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню розвитку відновлювальних джерел енергії в Україні, з акцентом на можливості, бар'єри та перспективи цього процесу. В умовах сучасних викликів енергетичної безпеки, зокрема через залежність країни від імпортованих енергоресурсів та потребу забезпечити стабільне енергопостачання в умовах глобальних змін, відновлювальна енергетика набуває особливої важливості. В Україні існує значний потенціал для розвитку таких джерел енергії, як сонячна, вітрова, гідроенергія та біомаса. Завдяки сприятливим природним умовам, зокрема високому рівню інсоляції та вітровим ресурсам, Україна має можливості для створення потужних сонячних і вітрових станцій. Однак для реалізації цих можливостей необхідно вдосконалити законодавчу та нормативну базу, а також стимулювати розвиток інвестиційної привабливості в галузі відновлювальної енергетики. Відповідно до даних, частка відновлювальних джерел енергії в енергосистемі України на 2023 рік становила 22%, що є значним досягненням, хоча цей показник ще відстає від середнього рівня в Європі. Проте, на шляху розвитку відновлювальної енергетики виникають проблеми, зокрема, через відсутність ефективних ринкових механізмів ціноутворення та технічні труднощі. Особливу увагу в статті приділено законодавчим ініціативам, які сприяють розвитку відновлювальних джерел енергії, зокрема «зеленому тарифу» та змінам, внесеним до законів України в останні роки. Зокрема, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України» є важливим кроком у ринковій трансформації сектору, відповідаючи європейським стандартам і створюючи умови для сталого розвитку відновлювальної енергетики. Очікується, що ці заходи сприятимуть енергетичній незалежності країни та забезпечать відповідність міжнародним цілям сталого розвитку, зокрема, досягненню вуглецевої нейтральності до 2060 року. У статті підкреслено важливість формування державних планів розвитку відновлювальних джерел енергії, що дозволить збільшити частку енергії з відновлювальних джерел до 27% до 2030 року та забезпечити довгостроковий розвиток цього сектору в Україні.

ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМИ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ТА ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВИКЛИКІВ В УКРАЇНІ

Валентина Губенко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена глибокому дослідженню значення публічно-приватного партнерства (далі – ППП) у контексті реалізації реформи Нова українська школа в системі загальної середньої освіти України. Автори досліджують потенціал впровадження найкращих світових і вітчизняних практик для подолання викликів, що виникли в освітній галузі внаслідок пандемії COVID-19 та повномасштабного вторгнення Росії, яке завдало значної шкоди освітній інфраструктурі країни. Особливий акцент зроблено на потребі оновлення та відновлення системи освіти в умовах післявоєнної відбудови держави.

У статті підкреслюється, що реформа загальної середньої освіти має на меті створення сучасної школи, здатної підготувати молодь до життя в умовах динамічних змін та глобальних викликів. Сучасні випускники повинні володіти необхідними знаннями, навичками та компетенціями для успішної адаптації та активної участі у громадському житті. Особлива увага приділяється вихованню громадянських та соціальних компетентностей, що базуються на демократичних цінностях, повазі до прав людини, рівності можливостей, здоровому способі життя та ідеях справедливості й добробуту.

Детальний аналіз публічно-приватного партнерства як інструменту реформи охоплює співпрацю державних органів, місцевого самоврядування, громадських організацій, благодійних фондів та приватного сектору у впровадженні інновацій у загальну середню освіту. Окремо розглядаються форми такої співпраці, включно зі спільним фінансуванням освітніх проєктів, модернізацією матеріально-технічної бази навчальних закладів, реалізацією освітніх програм і впровадженням технологічних рішень. Проаналізовано досягнення, виклики та можливості ефективної координації між різними стейкхолдерами.

Важливе місце у статті відведено проблемі руйнування значної частини освітньої інфраструктури під час воєнних дій. У зв’язку з цим автори наголошують на необхідності залучення додаткових ресурсів для відновлення та реконструкції шкільних приміщень, створення інноваційного навчального середовища та впровадження світових стандартів освіти в українських школах. У цьому контексті ППП виступає важливим механізмом залучення фінансових, технічних та людських ресурсів, необхідних для подолання викликів і забезпечення стійкого розвитку освітньої системи.

Окрім того, стаття аналізує успішні приклади проєктів, реалізованих завдяки публічно-приватному партнерству, які демонструють високу ефективність співпраці між державними структурами, міжнародними донорами, приватним бізнесом та громадським сектором. Особливу увагу приділено ключовим факторам, що забезпечують успішність таких проєктів, серед яких прозорість процесів, стратегічне планування, інноваційні управлінські рішення та відповідність освітніх ініціатив потребам цільових груп.

На основі проведеного дослідження запропоновано низку практичних рекомендацій для підсилення ролі публічно-приватного партнерства у реформуванні загальної середньої освіти. Запропоновані заходи включають створення ефективних партнерських платформ для координації дій, розробку механізмів залучення інвестицій, стимулювання активної участі стейкхолдерів та впровадження інклюзивних освітніх рішень. Особливий акцент зроблено на розбудові нового освітнього середовища, яке орієнтоване на індивідуальні потреби учнів, підтримку інклюзивності та забезпечення рівного доступу до якісної освіти в усіх регіонах, зокрема на територіях, що зазнали найбільшої руйнації під час війни.

Таким чином, стаття демонструє, що публічно-приватне партнерство є стратегічно важливим інструментом для реалізації реформи Нова українська школа, що дозволяє подолати сучасні освітні виклики, забезпечити інноваційний розвиток системи загальної середньої освіти та сформувати фундамент для сталого розвитку освіти в Україні.

ДО ПИТАННЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПЕРСПЕКТИВ АГАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Оксана Делія, Микола Делія — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У публікації досліджена проблема інституційної спроможності інформаційно-консультативного забезпечення у контексті євроінтеграційних перспектив державної аграрної політики. Зазначено, що дефініція інституційної спроможності є багатовимірною, це актуалізує декомпозицію аналітичної процедури і осмислення її як функціональності. Останнє зумовлює аналіз структурних аспектів інститутів та спроможності їхніх окремих елементів вирішувати конкретні суспільні завдання, що є центральним поняттям державного управління. Подібний підхід до розуміння інституційної спроможності утворює підґрунтя для виявлення невідповідностей між публічним визнанням спроможності інституту, його дієвості та реальним станом спроможності з огляду на вирішення суспільних проблем.

Обґрунтована необхідність посилення потенціалу інституту дорадництва на підставі аналізу спектру вітчизняних дорадчих послуг, запитів споживачів консультаційних послуг низки європейських країн, основних напрямів аграрної політики в умовах євроінтеграції. Виокремлено основні напрями розвитку інституційних дорадчих структур з урахуванням перспективних напрямів співробітництва у сільському господарстві в контексті євроінтеграційних угод. Для підвищення інституційної спроможності інформаційно-консультативного забезпечення аграрної політики в контексті євроінтеграційних домінант через посилення потенціалу інституту дорадництва вбачаємо доцільним на рівні Міністерства аграрної політики та продовольства формування цілісної концепції консультативної підтримки дрібних і середніх сільськогосподарських виробників. Раціональною основою концепції мають стати: SWOT аналіз доступу дрібних і середніх сільськогосподарських виробників до відповідних, релевантних знань і послуг, які б враховували їхні потреби, тематику наукових досліджень, зв’язок з іншими стейкхолдерами, які формують інноваційну мережу в сільському господарстві та сільських територіях; комплексна методика оцінки наявних дорадчих послуг з метою планування започаткування та /або оптимізації дорадчої підтримки, визначення її ефективності та дієвості в контексті євроінтеграції, воєнного та повоєнного відновлення; методика моделювання перспективної системи сільськогосподарського дорадництва у кожному регіоні та на національному рівні; створення загальнодоступного інтерактивного переліку усіх організаційних типів консультаційних послуг під управлінням Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України.

МОДЕЛІ ЕФЕКТИВНОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Віталій Круглов — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено теоретико-методологічні засади та практичні аспекти формування ефективної моделі публічного управління в умовах воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю адаптації системи державного управління до викликів воєнного часу та забезпечення її ефективного функціонування в кризових умовах. Метою дослідження є аналіз та оцінка моделей ефективного публічного управління в умовах воєнного стану, визначення ключових стратегій і практик, які підвищують ефективність і стійкість держави під час криз. На основі аналізу наукових джерел та практичного досвіду розглянуто особливості трансформації системи публічного управління в умовах воєнного стану, виявлено основні виклики та визначено шляхи їх подолання.

У статті систематизовано ключові компоненти ефективної моделі публічного управління в умовах воєнного стану, які включають: правову базу, організаційну структуру, механізми управління та ресурсне забезпечення. Особлива увага приділяється аналізу різних моделей управління (централізованої, децентралізованої та змішаної) та їх ефективності в умовах воєнного стану. Досліджено роль військових адміністрацій як специфічних органів управління в умовах воєнного стану, проаналізовано особливості їх функціонування та взаємодії з іншими органами влади. Визначено ключові фактори успішної цивільно-військової співпраці та механізми координації дій різних органів влади в кризових умовах. На основі проведеного дослідження запропоновано комплексну модель ефективного публічного управління в умовах воєнного стану, яка враховує необхідність балансу між централізацією критично важливих функцій та збереженням елементів децентралізації для ефективного вирішення локальних проблем. Особливу увагу приділено питанням цифрової трансформації процесів управління та забезпечення інформаційної безпеки. Результати дослідження дають можливість удосконалити систему публічного управління в умовах воєнного стану, підвищення її ефективності та адаптивності до кризових ситуацій.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ЗАКОРДОННІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Оксана Пархоменко-Куцевіл — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовані інноваційні закордонні практики щодо соціального захисту осіб з інвалідністю. Зазначено, що реалізація права даних осіб вести самостійний спосіб життя здійснюється за допомогою його соціального захисту, мета якого – компенсація наявних у осіб з інвалідністю обмежень життєдіяльності, і вирівнювання, таким чином, його можливостей у порівнянні з іншими людьми. Зазначена мета досягається за допомогою створення доступного середовища, реабілітації, матеріального забезпечення, соціального обслуговування, надання пільг та ін. Таким чином, аналізована діяльність носить багатоаспектний характер і потребує комплексного регулювання різними галузями публічного управління.

Проведений аналіз дає підстави зазначити, що державна політика щодо осіб з інвалідністю має на меті: по-перше, забезпечити їх максимальну участь в економічному та соціальному житті суспільства та особливо стимулювати їх працевлаштування та участь на ринку праці; по-друге: забезпечити гарантований дохід, так, щоб люди з інвалідністю не позбавлялися можливості жити гідно через свою інвалідність. Основним завданням політики, що проводиться більшістю економічно розвинених країн, стало поєднати цих багато в чому несумісних цілей. Оскільки грошова допомога не завжди сприяє участі інваліда в суспільстві, не завжди стимулює його до активного пошуку роботи, то в законодавстві багатьох країн крім грошових виплат передбачаються заходи, що гарантують участь особи в економічному та соціальному житті.

У багатьох країнах застосовуються державні субсидії підприємствам, що використовують працю інвалідів. Субсидії, як правило, надаються тільки тоді, коли людина з інвалідністю гарантовано отримує таку ж заробітну плату, як і працівник без інвалідності на аналогічній посаді і має довгостроковий трудовий контракт. В основному субсидії надаються на робоче місце для людини з інвалідністю, придбання спеціалізованого обладнання та ін. У деяких країнах роботодавці отримують пільги щодо внесків у фонди соціального страхування.

У багатьох країнах люди з інвалідністю мають переваги за участю в різних тренінгах та програмах професійного навчання, що реалізуються на підприємствах. Також люди з інвалідністю можуть брати участь у державних програмах професійного навчання, без необхідності мати статус безробітного протягом певного мінімального періоду. У більшості країн існують спеціалізовані підприємства, які використовують працю інвалідів. Проте такі підприємства розцінюються не як місце роботи для людини з інвалідністю, а як «запасний варіант» працевлаштування, коли не вдається знайти місце роботи на загальних для всіх умовах. Також такі підприємства використовують працю людей, які мають серйозні порушення, для яких фізично неможливо або надзвичайно важко створити необхідні умови праці на звичайному підприємстві.

РЕФОРМУВАННЯ Й ОМОЛОГАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

Аліна Помаза-Пономаренко, Дмитро Тарадуда — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Обґрунтовано, що здоров’я – важлива складова соціального розвитку окремо взятої особистості й економічного розвитку територій. Про здоров’я має дбати сама людина, а також держава повинна створювати необхідні умови для належного соціального розвитку. Останнє передбачає результативне функціонування системи охорони здоров’я, розвиток інноваційної діяльності, інвестиційного клімату та ринку праці, високий рівень ВВП, стабільність у країні, безпечне навколишнє середовище тощо. На жаль, сучасні реалії та фінансування вітчизняної медичної сфери загалом вимагають омологації та завершення реформування системи публічного управління в цій сфері з огляду на стан її функціонування.

Установлено, що європейські країни вже мають певний досвід реформування медичної сфери, а в Україні таке реформування почалося у 2018 р. Свідченням цього є прийнятий Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», що став першим кроком серед суттєвих змін у системі охорони здоров’я. Акцентовано, що має бути завершено реформування медичної сфери й зреалізовано процеси омологації в цій сфері в Україні. Визначено, що омологація передбачає вдосконалення підходів до надання соціальних послуг у медичній сфері, і відповідно вдосконалення публічно-управлінських підходів. Виявлено, що у вітчизняному законодавстві містяться визначення таких послуг, як публічні (або адміністративні) і соціальні, причому саме соціальні стосуються медичної сфери. З’ясовано, що соціальні послуги в медичній сфері типологізуються залежно від їх спрямованості на профілактичні, пов’язані з наданням соціальної підтримки чи соціального обслуговування. Крім того, соціальні послуги у медичній сфері можуть бути класифіковані на прості, комплексні, комплексні спеціалізовані соціальні послуги та допоміжні соціальні послуги. Їх надавачі можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів, що включають стаціонарні та реабілітаційні установи/заклади тощо. З’ясовано, що серед переваг реформування медичної сфери в Україні є такі: 1) розробка й активне впровадження електронної системи e-Health за зразком з іншими дієвими аналогічними закордонними е-системами у медичній сфері; 2) створення Національної служби здоров’я України тощо. У той же час, доведено, що потребують удосконалення наявні організаційно-правові механізми публічного управління у сфері охорони здоров’я України у таких напрямках, як методичне та фінансове забезпечення, що можливо за рахунок розвитку публічно-приватного партнерства.

ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

Вячеслав Редзюк, Наталія Редзюк — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснено системний аналіз формування та розвитку державної інформаційної політики України в умовах гібридної війни. Обґрунтовано, що в умовах гібридної війни та повномасштабного вторгнення російської федерації в Україні формування державної інформаційної політики набуло особливо актуального значення. Глобальні трансформації нашої ери сприяють загостренню геополітичної конкуренції між провідними світовими гравцями та закладають основу для масштабних геокультурних змін. Необхідно чітко сформувати та визначити проблеми інформаційної політики, адже на сьогодні нормативно-правові документи, які регламентують процес національної інформаційної політики несуть анахронічний характер. Проаналізовано правове забезпечення державної інформаційної політики, а саме: Закони України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» та ін.

Зазначено, що пріоритетами державної політики в інформаційній сфері є: 1) забезпечення інформаційної безпеки; 2) забезпечення розвитку інформаційного простору України та конституційного права громадян на інформацію; 3) відкритість та прозорість держави для своїх громадян; 4) створення позитивного міжнародного іміджу України.

Вказано, що основними напрямами та методами національної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних інформаційних систем і мереж; зміцнення матеріально-технічної, фінансової, організаційної, правової та наукової основи інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню національних інформаційних ресурсів, збагачення, збереження та створення загальної системи захисту інформації; сприяння міжнародному співробітництву в інформаційній сфері для захисту інформаційного суверенітету України; сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців. Зокрема у статті представлені основні методи інформаційної агресії росії проти України, включаючи дезінформацію; пропагування; диверсифікацію громадської думки; психологічний та психотропний тиск; поширення чуток. Адже в умовах гібридної війни надважливим питанням постає інформаційна політика як ефективний інструмент функціонування інформаційного суспільства, пріоритетний напрямок внутрішньої та зовнішньої політики.

ОСОБЛИВОСТІ ПІВДЕННОКОРЕЙСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ У ВІДНОСИНАХ З КНДР

Андрій Сікачовський — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовані особливості південнокорейської дипломатії у відносинах з КНДР. Мета дослідження – визначити основні виклики і напрями південнокорейської дипломатії, зокрема нового міністра закордонних справ Чо Те Юля, у відносинах з КНДР. З огляду на міждисциплінарність дослідження, автором використані загальнонаукові та спеціальні методи і підходи, інтегровані з науки державного управління, міжнародних відносин та політології. Контент-аналіз наукової літератури допоміг сформулювати мету дослідження. Системний аналіз з’ясувати пріоритети дипломатії Корейської Республіки щодо КНДР з урахуванням останніх подій, заяв їхнього керівництва. Для формулювання висновків використано метод логічного узагальнення. Наукова новизна дослідження полягає у спробі з’ясувати перспективи взаємовідносин країн Корейського півострова після змін у МЗС.

Зазначено, що на тлі залучення північнокорейських солдатів до війни росії проти України актуальним питанням уявляється з’ясування пріоритетів нового керівництва Республіки Корея у стосунках з КНДР. Тим більше, що саме на Корейському півострові пересікаються геополітичні інтереси найбільших ядерних держав: Китаю, США і Росії. Відтак конфронтація між КНДР та Республікою Корея може мати несподівані насліди для більшості країні світу, зокрема для нашої держави.

З урахуванням останніх подій як у відносинах з КНДР, так і у геополітиці, а також змін у МЗС південнокорейська дипломатія має працювати на декілька фронтів, використовуючи всі свої сильні сторони. У короткостроковій перспективі діалог із Пхеньяном у зовнішній політиці Сеула не передбачений. Навпаки, дипломатія буде зосереджена на посиленні стримування. У цьому сенсі новий міністр закордонних справ Чо Те Юл зіткнеться з багатьма дипломатичними викликами, починаючи від необхідності боротися зі зростаючою ворожнечею з боку КНДР і закінчуючи налагодженням відносин з Китаєм на тлі китайсько-американського суперництва. При цьому покращення відносин з КНДР залишатиметься основним зовнішньополітичним завданням Республіки Корея з метою недопущення ескалації на півострові.

Стосунки Південної Кореї з Китаєм та його роль у відносинах країни з КНДР – перспективна тема досліджень, особливо з урахуванням позиції Китаю щодо участі південнокорейських солдат у війні проти нашої країни.

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ

Володимир Сухарніков — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню викликів публічного адміністрування в Україні в умовах реформування державного управління. Метою статті є визначення стратегічних напрямів державного управління та адміністрування у наданні якісних адміністративних послуг в умовах війни для формування громадянського суспільства. Доведено, що реалізація повноважень органами публічного управління потребує створення стабільних організаційних, економічних, управлінських, інституційних умов, які сприятимуть побудові нових форм організації управління територіями, стимулювання їх розвитку в сучасних умовах. Виділено пріоритети надання адміністративних послуг, як показника ставлення державної влади до населення, ступеня поваги до його прав і свобод (запровадження загальної адміністративної процедури з базовими гарантіями; підвищення якості та доступності адміністративних послуг, децентралізація базових адміністративних послуг; систематичне зниження адміністративного навантаження на громадян і юридичних осіб; оптимізація та підвищення ефективності роботи органів виконавчої влади; надання адміністративних послуг в електронному вигляді). Досліджено принципи адміністративної процедури (верховенство права, рівність перед законом; обґрунтованість; пропорційність; відкритість; ефективність та ін.), які є основою відносин громадян з органами публічного управління. В умовах реформування сучасного інституту державної служби та місцевого самоврядування визначено пріоритетні напрямки розвитку системи адміністративних послуг в Україні: децентралізація, дерегуляція, розвиток інституційної спроможності і комунікаційна підтримка, євроінтеграція. Обгрунтовано, що вдосконалення системи надання адміністративних послуг та належне державне управління є ключовими завданнями уряду для досягнення економічного зростання, конкурентоспроможності країни та кращої якості життя населення.