Сучасні засади функціонування інституту лобізму в європейських країнах

Анотація

У статті проаналізований досвід функціонування інституту лобізму в Європейських країнах. Обґрунтовано, що лобіювання слід визначати як процес дії зацікавлених осіб з подолання законодавчих, адміністративних, правозастосовних бар'єрів або суспільного інтересу з того чи іншого питання з метою реалізації своїх власних інтересів через вплив на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадових осіб для досягнення бажаного результату. Зазначено, що у Великобританії: по-перше, чітко окреслені вимоги до етичної поведінки державних службовців та членів Парламенту; по-друге, встановлені обмеження щодо членів Парламенту та державних службовців в комунікаціях з групами впливу; по-третє, зарегламентований докладний реєстр фінансових інтересів членів парламенту, який містить докладні відомості про всі договори, укладені з консультантами, представників юридичних фірм і лобістських організацій; по-четверте, існує Реєстр міжпартійних груп; по-п’яте, ведеться список інтересів журналістів, в якому журналіст, що має доступ до Парламенту, зобов'язаний вказати всі фінансові надходження, що перевищують 575 фунтів стерлінгів на рік, за діяльність, пов'язану з його перебуванням у парламенті.

Таким чином, у Великобританії врегульоване питання розвитку інституту лобізму.
Проведений аналіз досвіду розвитку інституту лобізму в Австрії дає підстави зазначити, що, по-перше, лобістська діяльність врегульована у формі соціального партнерства; по-друге, існує реєстр лобістів, який формує Міністерство юстиції; по-третє. реєстр є у відкритому доступі; по-четверте, лобісти повинні дотримуватися кодексу поведінки лобістів.
Недоліками французького підходу є заборона лобіювання в органах законодавчої влади і виникнення проблем, пов'язаних з формуванням Соціально-економічної ради, забезпечення рівномірного представництва різних професійних груп. Однак існуючі обмеження не заважають спеціально створеним організаціям виступати посередниками для просування різних інтересів в органах державної влади.
Виокремлено чотири основні функції лобістів у ЄС: сервісна функція, тобто надання конкретних (і часто ексклюзивних) послуг для своїх членів (наприклад, збір інформації); функція лобіювання, а саме вплив на процес прийняття рішень із боку (наприклад, зустрічі з посадовими особами або участь у громадських слуханнях); вплив на прийняття рішення, а саме спроби вплинути на рішення зсередини (наприклад, безпосередня участь у процесі прийняття рішень експертних комісій під час вибору проєктів робіт і пропозицій); функція реалізації, тобто участь у реалізації політики (наприклад, захоплення управлінських функцій у програмі реалізації).