ВІЙСЬКОВО-КАДРОВА ПОЛІТИКА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ВОЄННІЙ СФЕРІ

Анотація

У статті досліджено військово-кадрову політику як основу формування та
реалізації організаційного механізму публічного управління у воєнній сфері. Зокрема, виокремлено
ключові специфічні риси військово-кадрової політики; визначено функції військово-кадрової
політики та їх особливості; обґрунтовано вимоги формування та реалізації організаційного
механізму публічного управління у воєнній сфері на основі військово-кадрової політики.
Показано, що військово-кадрова політика є фундаментом публічного управління у воєнній
сфері. Вона визначає принципи та механізми управління людськими ресурсами для забезпечення
обороноздатності держави, комплектування сектору безпеки й оборони вмотивованими фахівцями
та переходу військових формувань на стандарти НАТО. Підкреслено, що проблема функціональної
характеристики реформування військово-кадрової політики в Україні, а також механізмів її
реалізації набула особливої теоретичної та практичної значущості у зв’язку зі здійсненням глибокої
реформи Збройних Сил України. Зміст функцій обумовлюється об’єктивними закономірностями і
зумовлений завданнями, що стоять перед Збройними Силами України, специфікою військової
служби, особливостями органів військового управління, а також повноваженнями військових
посадових осіб. Відмічено, що всі функції військово-кадрової політики взаємопов’язані,
взаємообумовлені, тому лише у їх діалектичній єдності можна зрозуміти весь той складний
механізм, який чинить вирішальний вплив на розвиток військово-кадрового потенціалу. Зазначено,
що роль функцій військово-кадрової політики у її розвитку полягає в тому, що вони трансформують
теоретичні завдання публічного управління у практичні дії, адаптуючи сферу оборони до вимог
часу. Функції військово-кадрової політики не є статичними: під впливом бойового досвіду,
технологізації та євроатлантичної інтеграції України вони еволюціонують, що забезпечує розвиток
усієї кадрової системи. З’ясовано, що формування організаційного механізму публічного
управління у цій сфері має спиратися на вимоги сьогодення: оперативність; мотивація; прозорість
та цифровізація.