РОЗВИТОК ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
DOI:
https://doi.org/10.31470/2786-6246-2026-16-49-58Ключові слова:
публічне управління, публічно-приватне партнерство, інфраструктура, транспорт, повоєнне відновлення, співпраця, взаємодія, стратегія, державна політика, спроможність, інвестиції, міжнародні проекти, національна безпека, воєнний стан, критична інфраструктура.Анотація
У статті здійснено комплексний аналіз проблем розвитку публічно-приватного
партнерства (ППП) у транспортній сфері відновлення України в умовах воєнного стану та
післявоєнної реконструкції держави. Обґрунтовано актуальність використання механізмів ППП як
одного з ключових інструментів залучення приватного капіталу до відбудови транспортної
інфраструктури в умовах обмежених фінансових можливостей державного бюджету та необхідності
швидкої модернізації логістичної системи України відповідно до стандартів Європейського Союзу.
Досліджено сучасний стан нормативно-правового забезпечення ППП, зокрема положення Закону
України «Про публічно-приватне партнерство» [1], Закону України «Про концесію» [3], Закону
України «Про правовий режим воєнного стану» [4] та Національної транспортної стратегії України
до 2030 року [2]. Визначено основні проблеми функціонування ППП у транспортному секторі
України. Встановлено, що ключовими перешкодами для реалізації транспортних ППП-проєктів є
високий рівень воєнних ризиків, нестабільність інвестиційного середовища, недостатня
ефективність державного управління, недосконалість механізмів розподілу ризиків між державою
та приватним партнером, складність концесійних процедур, низький рівень захисту інвесторів та
слабка інституційна спроможність органів влади. Проаналізовано вплив бойових дій на транспортну
інфраструктуру України, зокрема на функціонування автомобільних доріг, залізничної системи,
морських портів, мостів та логістичних вузлів. Особливу увагу приділено проблемі страхування воєнних ризиків і необхідності створення міжнародних гарантійних механізмів для залучення
іноземних інвесторів до відбудови стратегічних транспортних об’єктів. Дослідженням встановлено,
що значна частина транспортних об’єктів, які потребують відновлення, є економічно
малопривабливими для приватного бізнесу через тривалий строк окупності та високий рівень
невизначеності. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність поєднання механізмів приватного
інвестування з державною підтримкою та міжнародним донорським фінансуванням.
Проаналізовано проблеми реалізації концесій у транспортній сфері, зокрема ризики політичного
втручання, корупційні фактори, відсутність стабільної судової практики та недостатню прозорість
конкурсних процедур. На основі проведеного аналізу зроблено висновки, що сучасна модель
функціонування ППП в Україні потребує системного реформування та адаптації до умов воєнної та
післявоєнної економіки. У роботі запропоновано комплекс практичних заходів щодо вдосконалення
механізмів публічно-приватного партнерства у транспортній сфері. У нормативно-правовій сфері
обґрунтовано необхідність гармонізації українського законодавства із правом Європейського
Союзу, спрощення процедур підготовки концесійних проєктів, законодавчого врегулювання
механізмів компенсації воєнних збитків та закріплення стабілізаційних гарантій для інвесторів. В
організаційній сфері запропоновано створення спеціалізованого державного агентства з питань
ППП у транспортній галузі, цифровізацію процесів управління інфраструктурними проєктами та
запровадження системи незалежного моніторингу реалізації концесій. У фінансовій сфері
обґрунтовано доцільність створення державного фонду гарантування інвестицій, використання
механізмів availability payments, а також активного залучення ресурсів міжнародних фінансових
організацій для співфінансування транспортних проєктів. Окрему увагу приділено кадровому
забезпеченню транспортних ППП-проєктів. Визначено необхідність формування професійного
кадрового потенціалу у сфері інфраструктурного менеджменту, ППП-адміністрування та
транспортного планування шляхом створення спеціалізованих освітніх програм і системи
підвищення кваліфікації державних службовців. У політичній сфері наголошено на важливості
забезпечення стабільності державної політики у сфері транспортного розвитку, посилення
антикорупційних механізмів та гарантування прозорості державних рішень у сфері
інфраструктурних контрактів. У воєнній сфері обґрунтовано необхідність інтеграції безпекового
компоненту до системи транспортного планування, створення механізмів захисту критичної
інфраструктури та формування резервних логістичних маршрутів в умовах збройної агресії.
Констатовано, що ефективне використання механізмів ППП у транспортній сфері може стати
одним із ключових факторів післявоєнного економічного відновлення України, модернізації
транспортної інфраструктури та інтеграції держави до європейського транспортного простору.
Водночас реалізація цього потенціалу можлива лише за умови комплексного вдосконалення
законодавства, зміцнення інституційної спроможності держави, забезпечення захисту.

