ПІДГОТОВКА УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ ЧЕРЕЗ ПРАКТИКИ: СИНЕРГІЯ ОСВІТИ, ГРОМАДИ І ДЕРЖАВИ В КРИЗОВИХ УМОВАХ

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу практичної підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності D4 «Публічне управління та адміністрування» в контексті нових суспільно-політичних реалій України, зумовлених процесами децентралізації, триваючою воєнною агресією та потребою у якісно новому рівні підготовки публічних управлінців. Автори акцентують на тому, що в умовах багатовимірної турбулентності практична складова освітнього процесу виходить на перший план, стаючи не лише інструментом набуття фахових компетентностей, а й засобом виховання управлінської відповідальності, стресостійкості, гнучкості мислення, стратегічного бачення та навичок антикризового менеджменту.

У статті детально охарактеризовано основні типи практик – ознайомчу, навчальну та виробничу, – визначено їхню мету, завдання, очікувані результати та специфіку проведення у різних організаційно-територіальних умовах. Зазначається, що реалізація практик на базі органів місцевого самоврядування, структур виконавчої влади, громадських інституцій та соціальних ініціатив забезпечує широке охоплення управлінських функцій та моделей прийняття рішень. Всеукраїнська географія практик – від прикордонних територіальних громад до великих міських центрів – створює можливість зіставлення та осмислення різних управлінських практик, формує системне бачення реформи публічного управління «знизу».

Розглянуто сучасні нормативно-правові, методичні та організаційні підходи до організації практичної підготовки, зокрема, роль та рекомендації Міністерства освіти і науки України щодо впровадження наскрізного практико-орієнтованого компоненту в освітній процес. Автори акцентують на синергії трьох основних стейкхолдерів – освітніх інституцій, територіальних громад та держави, – як ключової умови якісної підготовки управлінських кадрів нової генерації. Важливе місце відведено аналізу ефективності залучення студентів до реалізації реальних локальних проєктів, участі в командній роботі, аналізу управлінських ситуацій та прийняття практичних рішень у взаємодії з представниками місцевої влади.

Особливу увагу приділено трансформаційному потенціалу практики як чиннику особистісного та професійного самовизначення здобувачів освіти. У статті наголошується, що практика виступає не лише механізмом апробації знань, а й простором формування майбутніх лідерів – не як бюрократичних адміністраторів, а як активних агентів змін, які здатні впроваджувати інновації, генерувати управлінські рішення на основі реальних потреб громади, брати на себе відповідальність за розвиток суспільства.

У фінальній частині статті сформульовано висновки щодо необхідності запровадження системного підходу до практичної підготовки: розробки єдиних галузевих стандартів практик, створення механізмів оцінювання їх ефективності, формування сталої системи зворотного зв’язку між усіма учасниками процесу. Запропоновано конкретні шляхи посилення інтеграції освітнього та практичного вимірів публічного управління, що має стратегічне значення для відновлення, модернізації та європейської інтеграції України у післявоєнний період.