ІНСТИТУЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО ОНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
DOI:
https://doi.org/10.31470/2786-6246-2026-17-150-156%20Ключові слова:
публічне управління, інституційна спроможність, органи місцевого самоврядування, захист прав дітей, державна соціально-гуманітарна політика, територіальна громада, служби у справах дітей, соціальне оновлення, децентралізація, громадянське суспільство, адміністрування, трансформаціяАнотація
У статті аналізується інституційна спроможність органів місцевого самоврядування
у сфері захисту прав дітей як важлива передумова соціального оновлення суспільства. Досліджено
організаційні, кадрові та фінансові можливості територіальних громад щодо забезпечення прав
дитини в умовах сучасних криз. Особливу увагу приділено діяльності місцевих служб у справах
дітей, оцінці їхнього ресурсного забезпечення та реального рівня ефективності на базовому рівні
публічного управління.
Проаналізовано основні чинники, які впливають на здатність муніципальних органів вчасно
реагувати на випадки порушення прав неповнолітніх, зокрема в контексті великого внутрішнього
переміщення населення. Розглянуто архітектуру взаємодії між органами місцевого
самоврядування, державними структурами та громадськими організаціями задля створення
безпечного середовища для дитини. Окреслено управлінські проблеми, що виникають через брак
досвіду та дефіцит бюджетних коштів у новостворених територіальних громадах.
Акцентовано, що зміцнення спроможності місцевої влади у сфері охорони дитинства є
базовим вектором довгострокової модернізації соціальної сфери України. Запропоновано шляхи
оптимізації кадрової політики та підвищення професійної кваліфікації місцевих службовців.
Отримані висновки спрямовані на покращення механізмів публічного врядування задля стабільного
відновлення людського капіталу в повоєнний період. У період масштабних суспільних криз та
воєнного стану навантаження на муніципальні органи влади зросло в рази, що перетворило
охорону дитинства з суто соціального питання на один із головних пріоритетів безпеки та
оновлення всього суспільства.
Обґрунтовано, що науково-теоретичний базис інституційної спроможності органів місцевого
самоврядування у сфері захисту прав дітей вимагає чіткого визначення концептуальних меж, у яких
здійснюється перехід від централізованого регулювання до локальних моделей соціального
супроводу неповнолітніх. У сучасних умовах публічного управління муніципальні органи влади
мають остаточно відійти від застарілих практик формального нагляду, впроваджуючи натомість
комплексні стандарти безпечного дитинства та раннього виявлення сімейних криз на базовому
рівні.
Посилання
Головатий С. Про людські права: лекції. Київ: Дух і літера, 2016. 760 c.
Ігнатенко К. Cоціальний захист дітей в діяльності державних організацій на сході Україні. Social Work and Education.
№ 8(3). https://doi.org/10.25128/2520-6230.21.3.2.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/card/995_004 (дата звернення: 12.06.2026).
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/995_043#Text (дата звернення: 16.06.2026).
Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16.03.2000 р. №1550-14. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1550-14 (дата звернення: 22.06.2026).
Солодучіна Л.С. Шляхи врегулювання повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування з питань
соціального захисту дітей. Аспекти публічного управління. 2017. № 5(7). С. 44–54.
https://doi.org/10.15421/15201722.
Стариченко А.О. Органи і служби в справах дітей у системі органів публічного адміністрування: питання
правосуб’єктності. Право.ua. 2020. №3. DOI 10.32782/LAW.UA.2020.3.14.
