ОЦІНЮВАННЯ ЯК МЕХАНІЗМ МОТИВАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
DOI:
https://doi.org/10.31470/2786-6246-2026-16-96-105Ключові слова:
публічне управління, державна служба, оцінювання результативності, мотивація, організаційна справедливість, компетентнісний підхід, воєнний стан.Анотація
У статті досліджено оцінювання результативності службової діяльності державних
службовців як інструмент мотивації, професійного розвитку та підвищення інституційної
спроможності публічної служби. Актуальність теми зумовлена трансформацією системи публічного
управління України, євроінтеграційними вимогами, потребою зміцнення доброчесності та
викликами воєнного стану, які змінюють умови виконання службових завдань. Обґрунтовано, що
оцінювання не повинно зводитися до формальної кадрової процедури або контролю, оскільки воно
впливає на залученість, професійну відповідальність, довіру до керівництва та якість послуг.
Розкрито теоретичні засади взаємозв’язку оцінювання й мотивації крізь призму концепції Public
Service Motivation, теорії самодетермінації, моделі Job Demands–Resources та теорії організаційної
справедливості. Доведено, що ефективне оцінювання має ґрунтуватися на прозорості критеріїв,
зрозумілості очікуваних результатів, справедливості процедур, якісному зворотному зв’язку та
реальному зв’язку між оцінкою, винагородою, професійним навчанням і кар’єрним просуванням.
Наголошено, що надмірно формалізовані або каральні процедури здатні знижувати внутрішню
мотивацію, посилювати недовіру до HR-процесів і провокувати ефект витіснення просоціальних
мотивів.
Особливу увагу приділено умовам воєнного стану, за яких доцільним є перехід від
оцінювання формального виконання процесів до оцінювання суспільного впливу. Такий підхід має
враховувати якість адміністративних послуг, здатність до кризового реагування, підтримку
громадян, ефективність міжвідомчої взаємодії, цифрову доступність сервісів і внесок службовця у
стійкість управління. Узагальнення міжнародного досвіду засвідчило значення меритократії,
компетентнісного підходу, мінімізації суб’єктивізму, цифровізації HR-процесів і розвитку культури
довіри. Константовано, що перспективна модель оцінювання в Україні має бути розвитковою,
справедливою, цифрово підтриманою та орієнтованою на суспільний результат.
